ЖИТТЯ

Ми з чоловіком прийняли серйозне рішення – залишити дітей без спадку! Можливо, так ми зможемо нарешті зробити з них гарних людей!

Я вийшла заміж пізно. А діти з’явилися, вже коли було за 30. Ми з чоловіком і досі кохаємо один одного, а дітей так само сильно любимо, тому ніколи не відмовляли їм ні в чому, ні разу за життя не насварили, можливо, тому вони й виросли такими егоїстами…

Я виросла в небагатій сім’ї, тому з самого дитинства знала, що хочу отримати гарну роботу та багато заробляти. Я старанно працювала для того, щоб мати змогу навчатися в університеті на бюджеті, і змогла цього досягти. За час навчання та й після я навіть ні разу ні з ким не зустрічалася. Мені пощастило відразу влаштуватися в гарну фірму, а далі я зосередилася на кар’єрному зрості.

Реклама

У 28 років я мала престижну посаду та квартиру в місті, але сім’ї в мене ще не було. Оскільки я була забезпеченою, мала житло, допомагала батькам, то вирішила, що час знайти своє щастя. І вже через пів року я зустріла чоловіка своєї мрії. Ми покохали один одного з першого погляду, тому не чекали з одруженням. Уже в 29 у мене був чудовий чоловік – гарний, високий, з хорошою посадою.

Реклама

Невдовзі ми обміняли наші дві квартири на великий будинок у передмісті. У нас усього було в достатку. В 30 років я завагітніла, згодом народила чудову донечку. Звичайно, я пішла в декрет. Коли доньці було 2 роки, з’явився на світ наш синочок. Ми з чоловіком вирішили, що я й надалі буду займатися дітьми.

Наші потреби все зростали, адже ми ні в чому не відмовляли доньці, а синові намагалися також купувати все найкраще. Щоб я і надалі могла бути вдома з дітьми, чоловік знайшов собі підробіток. Він повертався додому пізно, але був дуже щасливим. Коли синові було три, я вийшла на роботу.

Ми й надалі ні в чому не обмежували дітей – правильне харчування, найкращі іграшки (нові й у будь-який час, навіть кімнату для них виділили, окрім ігрової), нові ґаджети – тамагочі, телевізори в дитячі, комп’ютери, телефони – у дітей було все. Окрім того, ми дотримувалися правила, що дітей ні в якому разі не можна сварити – не піднімати голос, а тим паче не бити. Ми завжди намагалися їм все доступно пояснювати, і вони нас розуміли. Нам здавалося, що в нас прекрасні діти – справжні янголята.

Проблеми почалися, коли донька перейшла до середньої школи. На неї часто скаржилися вчителі – то вона нагрубіянить, то подереться з однокласниками, то відмовляється відповідати. Донька завжди могла пояснити всі «казуси», і ми з чоловіком їй вірили, до того ж ми були спонсорами школи, тому вчителі не були надто суворими до наших дітей. Коли подібні проблеми з’явилися і з молодшим, ми просто проводити бесіди: і з ним, і з донькою.

Та одного разу чоловік захворів і залишився вдома, діти про це не знали. І він дуже здивувався, коли через декілька годин після того, як діти пішли до школи, відкрилися вхідні двері. Наші діти розташувалися у вітальні на першому поверсі, ввімкнули телевізор та почали обговорювати нас – своїх батьків. Виявилося, що вони нас зовсім не люблять, маніпулюють нами та вважають за дурників, яких вони «розводять», як і тих «тупих» учителів, які пробачають їм усі вибрики. Вони так ще довго сміялися над нами, а чоловік просто все це вислуховував.

Коли чоловік розповів мені про це ми прийняли рішення: коли старша поїхала на навчання до столиці, ми продали наш великий будинок та взяли двокімнатну квартиру в столиці та ще одну в нашому рідному місті. Для цього нам довелося витратити ще й усі заощадження, та ми не жалкували. Коли син закінчив школу, ми «відправили» його до сестри. Проте діти точно не знають, як оформлені квартири, а обидві – записані на мого чоловіка.

Ми з чоловіком прийняли серйозне рішення – залишити дітей без спадку! Можливо, так ми зможемо нарешті зробити з них гарних людей! Ми розуміємо, що це була лише наша помилка, адже це ми так їх виховали. Ми вже написали заповіт на дитячий будинок, що є в нашому місті. Сподіваємося, що це стане гарним уроком для наших дітей.

Реклама

Також цiкаво:

Close