Микола, мій чоловік, завжди ставив мені у приклад свою маму. Я повернула його своїй ідеальній свекрусі

У моїй сім’ї склалася ситуація, типова для багатьох родин. У двадцять років я вийшла заміж за Миколу. Через два роки народила сина Павлика. Наче у нас все добре було. Але це тривало недовго.

Через деякий час Микола почав мене ледаркою обзивати. Спочатку говорив, що я у декретній відпустці сиджу, не роблю нічого, лише відпочиваю. Думаю, для багатьох молодих мам така ситуація знайома. Звісно, чим не відпочинок – прання, прибирання, їсти наготувати коханому чоловікові, посуд помити, за дитиною доглядати. Звичайно, не роблю нічого. Лише відпочиваю.

Потім я вийшла на роботу. Він почав дорікати мені у тому, що у мене мала заробітна плата. Хоча отримувала я не набагато менше, ніж він.

Не помічала я тоді, що мій чоловік знаходиться під впливом своєї дорогоцінної матусі. Виявилося, що свекруха постійно йому капала йому на нерви через мене. Микола досить часто приводив мені її у приклад. Мама його і на двох роботах працювала, у декреті довго не сиділа. Але змогла виховати двох красенів-синів. А я що? Хто я проти неї? Нікчема. Отримую небагато, по змінах працюю.

Я усе робила, щоб бути схожою на Олену Микитівну, свекруху свою. Їздила до неї на дачу, на городі усе робила, у будинку допомагала їй прибирати. Звісно, встигала усе ще й вдома у себе робити. Вдячності ніякої, дорікання залишилися, але турбот побільшало.

Я мовчки плакала у подушку, терпіла усе. Мені не хотілося бути розлученою жінкою, не бажала, щоб син без батька ріс.

Мабуть, я дуже багато дозволяла і терпіла, бо чоловік та свекруха всілися мені на шию. Я пояснювала Миколі, що дві роботи не потягну, адже стомлююся. А він мені заявив, що у сімейний бюджет буде вкладати стільки ж, скільки і я. «Так буде справедливо!» – заявив він. Напевно, решту своєї заробітної плати мій чоловік почав віддавати свекрусі.

Наші стосунки зазнали ще більшої тріщини. У нас постійно виникали конфлікти та сварки. Одного разу я зрозуміла, що так продовжуватися не може. Я дуже стомилася від його дорікань й постійного нагадування про те, яка ідеальна жінка – його мама.

А якось Микола заявив, що взагалі піде до свекрухи, якщо я не виправлюся та не знайду собі нормальної робити. І тоді я почала виношувати у собі цю ідею.

Іншу роботу я собі дійсно знайшла, перевела Павлика у інший дитячий садок. Я старанно підготувалася до розлучення. Нарешті відбувся суд. Ми поділили майно. Розміняли нашу квартиру.

Після того я живу спокійно сама з сином. Без чоловіка я безмежно щаслива. Я маю власну квартиру, улюблену роботу. Не живу дуже розкішно, але усім забезпечена. І ніхто мені не дорікає ні в чому, і мені не потрібно бути на когось схожою, грати певну роль. Тепер я дихаю на вільні груди.

Більшість моїх родичів та знайомих занепокоєні моїм статусом. Вони намагаються мене за когось засватати, щоб налагодити моє особисте життя. Та я не потребую знайомств. Мені не потрібен чоловік. Нажилася я вже у сім’ї. Я щаслива з сином і забезпечена. І не хочу усе руйнувати шлюбом.

А мій колишній чоловік теж щасливий зі своєю мамою. І я за них радію.