Коли я вступала в університет, то й не думала, що після цього все моє життя вертітиметься навколо однієї людини. Його звали Стас. Ми закохалися один в одного й не могли дня прожити не пообіймавшись та не сказавши слів любові. Але його батьки, як могли намагалися обірвати наші стосунки.
У наше перше знайомство, свекруха була милою тільки до того моменту, доки не дізналася, що я приїхала з невеличкого села у столицю і відразу вирішила, що я полюю на когось багатого з квартирою, а про мене висловилась: «ні кола, ні двора не має, от і пхнеться до нашого хлопчика». Стас, як тільки міг, захищав мене від її нападів і я твердо була переконана, що ми встоїмо проти будь-яких її слів та вчинків. Але виявилось, що закохана я не помітила у ньому підлу людину, що покинула мене у найважчі хвилини мого життя.
Ми були разом вже 3 роки, тому, коли я дізналась про вагітність, то вирішила, що ми разом з ним весело відсвяткуємо цю подію, але виявилось все не так просто.
– Ти тільки не ображайся, але я говорив з мамою і цілковито з нею згідний. Нам ще рано мати дітей. Потрібно спочатку твердо встати на ноги, закінчити університет, роботу знайти, житло хороше, а тільки тоді вже й про дітей можна подумати – не дивлячись в очі, говорив він.
– Це що якийсь жарт? Чи ти дійсно хочеш, щоб я просто так погодилась позбутися нашої дитини?
Я була вкрай здивована таким поворотом подій, але більше ми цього обговорювати не стали. Я прийняла тверде рішення, навіть, якщо свекруха була з ним не згідна.
Щоденно я почала чути докори від неї про те, що залишила дитину лише для того, щоб більше «загніздитися» у їхньому домі.

Я не звертала уваги на ці слова, адже у мене все ще залишився мій коханий чоловік, хоча й відносини з ним дещо зіпсувалися після останньої розмови про мою вагітність, але це нічого. Я була вперто переконана, що після народження малюка все буде добре.
Пологи у мене видалися вкрай важкими, оскільки виявилось, що я народжую двійнят і єдиним, хто мене підтримувала, стала санітарка, що приносила мені дітей та поїсти у перший день. Відвідувачів у мене не було, я щиро не розуміла, чи до мене не можна, чи вони просто не прийшли.
Але наступного дня з’явився і Стас, і свекруха. Вони двоє очманіли, коли побачили у мене на руках двоє малюків.
– Та що ж ти наробила! Ото то сюрприз! Не маю, що й сказати! – почала кричати жінка й вибігла з палати, а чоловік залишився поруч зі мною.
– Ось побачиш, вона звикне, дай її трохи часу – заспокоював мене Стас.
Два наступні дні ніхто з «родичів» не з’явився, мої ж рідні обіцяли приїхати через кілька днів, тому я домовилась з хлопцем телефоном, що він з пологового забере мене о 12 дня.
Йшов час, а ніхто так і не з’являвся. Я почала дзвонити йому та свекрусі, але всі мене ігнорували. Коли пройшло 5 годин, то медсестри викликали мені таксі і я відправилась «додому».
На щастя, у будинку був ліфт, бо після пологів я була дуже слабка, щоб дійти до 5-го поверху, й руки просто німіли від двох милих діток. Я довго простояла, стукаючи ногами об двері, доки не вийшла сусідка.
– Привіт, сонце, мені для тебе дещо передали – промовила вона жалісним голосом і подала мені записку. Я відразу впізнала його почерк.
«Я не знаю, що у таких випадках пишуть, тому напишу коротко. Я не готовий стати батьком. Я їду з країни й не знаю, коли повернуся. Мені потрібен час. Це все було великою помилкою, пробач.»
Я ледь встояла на ногах, хоча якби не та сама сусідка, то, напевно, й впала б з дітьми. Того вечора сусідка дозволила переночувати у неї, але я не зімкнула очей, хоча діти спали дуже спокійно.
Наступного дня я відправилась до себе додому. Якщо я скажу, що мені було важко, то нічого не скажу. Думаю, якби не моя мама, що постійно допомагала мені та підтримувала, я була б уже божевільна.
Але минуло півроку, і я почала нормально жити, звикнулась з думкою про те, що я матір одиначка і не турбувалась через це.
Через два роки у мене на порозі з’явився п’яний Стас. Він довго просив пробачення, молив мене повернутися до нього, але я його вигнала. Не хотіла я більше ніколи приймати таку людину у своє життя.

Через кілька днів після приходу Стаса, я познайомилась з Олексієм. А через рік ми уже почали разом жити. Він чудовий батько та чоловік, якому я не боюсь довірити своє життя, чи життя своїх дітей. Тим паче, що скоро наша сім’я поповниться на ще одного хлопчика!
Хочу звернутися до всіх жінок, які зіткнулися з важкими часами: пам’ятайте, що за хмарами вас чекає сонце! Дайте собі часу пережити цю погану бурю, щоб насолодитися найтеплішим ранком!