Свої зниклі речі я знайшла на старій жінці й ніяк не могла зрозуміти, чи це випадковість, чи моє погане передчуття було правильним!

З мого будинку раптово почали пропадати різні речі. Спочатку я не звертала на це уваги, тому що різну біжутерію, косметику чи ще якісь дрібні речі, я сама могла кудись покласти й забути про це, але хіба можна таке ж саме виправдання знайти зниклим чобіткам? Думаю, ні.

Чесно, якби мені хтось розповів цю історію, яка мовляв з ними сталась, я б не повірила. Але як тут не вірити, коли ти сама у ній опинилися? Анекдот, та й годі.

– Котику, ти хвилюєшся через дрібниці. Це всього лише чобітки. Ми їх обов’язково знайдемо, а якщо й ні, то можемо купити такі ж самі! – повторював мені мій коханий.

З чоловіком ми разом уже не один рік. Пройшли чимало випробовувань за цей час, тому стояли один за одного горою, як я тоді собі думала. Він був з тих людей, яких називали «творчими на всю голову» і я б посміялась з тих, хто його так називав, тому що вони й не уявляли, що більша частина його творчості – це моя заслуга.

Він був хорошим автором пісень, але здебільшого тексти до його пісень вигадувала я і правила їх також я, але в один момент мій «талановитий» чоловік геть з глузду зіхав.

У той вечір до нас прийшла невелика компанія друзів, з якою ми нещодавно познайомилися. Уже добряче випивши, вони почали обговорювати геніальний талант мого чоловіка та його особливість. Видно, він вирішив, що для такого «генія» звичайна жінка не підходить й сказав мені «валити» з моєї ж квартири. Уявляєте?

Ця квартира мені дісталася у спадок від бабусі й переїхала я туди, як тільки почала навчатися у столиці.  Батьки мої майже всі були вченими та академіками, тому виховали у мені любов до книг та навчання. Я була ніжною, терплячою та жіночною, що передалось мені від мами.

Крім цього, я була ще тою розбишакою, коли приїздила до другої бабусі у село. Там я допомагала її по господарству, а вільний від цього час ганяла полями та городами з місцевими дітьми, граючи у війну, чи ще щось схоже.

Тому я була вкрай вражена його заявою про те, що мені пора йти зі своєї ж квартири. Припустимо, ми б жили у його квартирі і я б пішла, то що він робив би без мене? Він не має нормальної роботи, тільки інколи отримує якісь премії за свої пісні, але живемо ми в основному на дві моїх заробітних плати.

Згодом, він охолонув і вибачився. Але навіщо мені його вибачення, коли я була вдовою при живому чоловікові? Мало того, що працювала і приносила додому хоч якісь гроші тільки я, так він зовсім не допомагав мені по дому. Навіть виключно чоловічу роботу у домі виконувала я, бо його турбувати не можна було.

Єдине, чим він мне годував – це надіями. Кожен раз, коли щось було не так. Ось, наприклад, розбив він моє улюблене горня і відразу говорить: «Люба, ти не хвилюйся, скоро я продам свою пісню і купимо сотню таких горнят!». Але це було всього лише пусті обіцянки, бо всі свої гроші він витрачав виключно на себе.

І, можливо, я б і далі з цим жила, якби не помітила, що з дому почали зникати речі, а коли зникли мої улюблені шкіряні чобітки, на які я зичила у подруги гроші, я почала нестримано плакати. Чоловік мене таки заспокоїв і я вирішила піти й купити продуктів на вечерю і заразом розвіятися.

І просто поруч з магазином стоїть стара жінка, що нагадувала алкоголічку, у моєму одязі та у моїх улюблених срібних сережках. Ні, це не могло бути збігом, я про це прекрасно знала, тому й підійшла до жінки та розповіла її, що це мої речі. Вона ніяк не здивувалась і пояснила, що приносить її ці речі мій чоловік, з яким вона вже десять роки живе у громадському шлюбі. Крім цього, він нерідко і їжу приносить й інші корисні речі.

Вона сказала, що дуже дивувалась завжди, як я цього раніше не помічала і знала, що рано чи пізно ми зустрінемось. Я не злилась на неї, тим паче виявилось, що у них був спільний дворічний син та донька років десяти, але на чоловіка я стримати злості не могла, тому відразу відправилась додому.

– Я все знаю, я щойно зустрілась з тією жінкою. Давай, ти мені розповіси всю правду, а після цього ми спокійно подамо на розлучення, бо бачити тебе у своєму домі, я більше не хочу – повідомила я, зайшовши до нього у кімнату.

– Я не збираюсь з тобою розлучатися.Це, по-перше. По-друге, так я люблю іншу, але у цьому тільки твоя провинна. Я б не хотів іншої жінки, якби ти хоч трохи доглядала за собою. Ти хоч інколи дивишся у дзеркало? Ти постаріла, ожиріла й припинила доглядати за собою! – крикнув він.

Мені було дуже боляче це чути від нього, тому що поправилась я після двох пологів, а коли хотіла повернути фігуру, то довелось одночасно влаштуватися на дві роботи, щоб тягнути на собі всю сім’ю. Тим паче, що всі гроші та сили я витрачала на те, щоб йому з дітьми добре жилося.

У його позашлюбної дружини справи були ще гірші, ніж у нас. Вона жила неподалік, у власному будинку, де не було навіть ванни, тому милися вони у тазику, й туалету, який був тільки на вулиці. Грошей майже не мала, бо все йшло на дітей. Хоча, я впевнена, що тут він збрехав і більшу частину грошей, та жінка витрачала на гулянки.

Загалом, він повідомив, що розлучатися зі мною не хоче, бо взяв зі мною шлюб й у церкві. Алек головною причиною було те, що він не хотів з’їжджати у той будинок.

Діти у нас були дорослі й виявилось, що вони все це знали ще раніше мене й мовчали, тому що боялися, що я не витримаю цього, тоді у нас з дітьми почалась холодна війна проти чоловіка.

До цієї «війни», я й ніколи не помічала, ким був мій чоловік насправді. Напевно, любов добре закривала мені очі, а тут полуда спала і я помітила алкоголіка, що цілими днями смокче пиво й удає, що придумує шедеври. Він знав, де лежать гроші, тому щоденно брав звідти на пиво. Коли я забрала їх звідти, то він влаштував скандал. Я не повелась на жодну його провокацію.

Потім він намагався виховувати мене силою, але й тут стався провал, тому що за мене то діти заступалися, то собака, що ледь не скакав йому в обличчя.

Згодом, ми почали ховати продукти й зробили так, що він би просто не вижив у нашому домі й, тому він був змушений поїхав. Звичайно, не з пустими руками, забрав абсолютно весь мій гардероб, всі мийні засоби й навіть деяку посуду. Не знаю навіщо він це зробив, але, аби він більше не повертався, я була готова внести таку пожертву.

І з моменту, як він пішов, у мене почалось життя з чистого аркуша. Я хотіла все змінити. Почала з внутрішніх змін. Більше піклувалася про себе, своє здоров’я, а потім й зовнішні не змусили себе чекати. Я змогла звільнитися з нічної роботи, бо без щоденних чоловікових гулянь, виявилось, що грошей нам з дітьми вистачає і з однієї зарплати.

Всі мої знайомі не втомлювалися повторювати, що я квітну та гарнішаю на очах, а мої хлопчики постійно висловлювали своє захоплення! Звичайно, чоловік якось відчув це й вирішив все зіпсувати..

Одного вечора, він заліз у мою спальню крізь відкрите вікно. Жила я на другому поверсі, тому зробити це не складало труднощів.  Тоді у дітей були канікули та вони звично проводили їх у моїх батьків, у селі.  Всю ніч він знущався з мене, бив, ґвалтував, випитував, де я сховала гроші та документи на машину, але нічого так і не зміг дізнатися, тому забрав мій телефон та золото.

Коли він пішов, то я побігла відразу до сусідки, що бачачи мій стан негайно викликала поліцію й швидку допомогу.

Його швидко знайшли й повернули мені все крадене. Мене залишили на декілька днів у лікарні. Тоді до мене й навідалась та сама жінка, що допомогла мені відкрити очі на все, що сталось. Вона довго мене вмовляла не писати на нього заяву і таки вмовила, але тільки тому, що я вже прийняла рішення, що ми з синами сьогодні ж відправимось в інше місто шукати собі нове житло.

Через тиждень, ми з дітьми вже переїжджали в інше місто, а цю квартиру здали молодій парі. На щастя, у новому місті ми швидко освоїлися. Я знайшла роботу та хороших знайомих, а мої хлопчики – друзів. На жаль, після всього що сталось, я досі не можу довіряти чоловікам, тому стараюсь тримати їх на відстані.

Для щастя мені тепер достатньо тільки двох синів й собаки поруч!