Миттєва карма. Допоміг старенькій занести покупки до під’їзду й знайшов роботу

Того дня я без настрою йшов вулицею. Лише місяць як переїхав до нової найманої квартири, а мене звільнили з роботи через скорочення штату. Працював офіціантом у ресторані, хоч й мав вищу освіту та досвід роботи менеджера по управлінню персоналом.

Переді мною йшла старенька бабця з велетенською сумкою. Вона ледве тягнула її. Вирішив допомогти. Старенька не відмовилася. Хвилин п’ятнадцять ми йшли та розмовляли. Вона поцікавилася, чому я такий зажурений. Вирішив хоч комусь розповісти про свої проблеми. Бабуся щиро мені поспівчувала та запросила на чай. Поки закипав чайник, вона комусь зателефонувала. Коли повернулася на кухню, то дала мені папірець на якому був написаний номер та ім’я.

– Це мій син. Він власник ресторану. Зателефонуй йому та скажи, що від мене. Гадаю, знайде тобі якусь роботу.

Я був безмежно вдячний цій старенькій. А ще більше здивувався, коли побачив, що її син власник одного з найкращих закладів у нашому місті. Подзвонив. Домовились про зустріч. Місяць я працював офіціантом, потім старшим офіціантом, і ось вже з наступного тижня я менеджер по управлінню персоналом. Про роботу в такому ресторані я навіть і мріяти не міг ще кілька місяців тому. Ось так спрацювала миттєва карма, або як то кажуть у нас: «Що посієш, те й пожнеш».