Моїй доньці 9 років, і вона ні разу не бачила свого тата, хоча у цьому я вже сумніваюся, бо тепер дізналась, що його донька вчиться з моєю, і вони навіть сидять за одною партою, але про все послідовно…
10 років тому я зустріла чоловіка, з яким у мене склалися любовні стосунки, хоча я їх називала вигідними для двох сторін. Він був одруженим та хотів гострих відчуттів, а я знала, що хочу дитину. До того ж він задарював мене подарунками, тому це був досить приємний бонус для мене.
Про свою вагітність я не стала йому повідомляти, бо не хотіла цих сімейних драм та була впевнена, що зможу сама виховати дитину. Я просто зникла з його життя. Це не було спонтанним рішенням, я вже давно знала, що рано, чи пізно, так вчиню.
Про аборт й мови не йшло, бо я знала, що ця дитина бажана, хоча й тепер навряд я знайду хорошого чоловіка, бо «з причепом» ніхто не захоче брати, але мене це зовсім не лякало.
Коли народилась моя донечка, то я зрозуміла, що ні на крихту не помилилась, бо саме вона стала головною причиною мого щастя й радості.
Зараз моя донька у 3 класі, і тільки кілька днів тому я дізналась, що поруч з моєю красунею сидить її сестра по батькові! Я просто не могла у це повірити.
Я впізнала його одразу, коли він увійшов у клас, і вчителька попросила його сісти поруч, бо так сидять наші діти. Ми не обмовилися жодним словом й після батьківських зборів я негайно втекла додому, бо не хотіла більше дивитися на свої молоді помилки віч-на-віч.
Я була переконана, що ми більше ніколи не зустрінемось й тут така новина. Я хвилююсь тільки за те, щоб ніхто раптово не помітив дивовижної схожості моєї доньки та її батька, або він сам не вирішив «надолужити згаяне».
Я вже думала про те, щоб змінити доньці школу. Як на мене, то це непоганий варіант, але я не хочу її травмувати, бо вона тільки змогла знайти друзів й подружитися з однокласниками.
Чому все не мало бути простіше? Чому цій «помилці» потрібно було з’явитися у моєму житті? Можливо, у когось є поради, як мені бути далі?