Хочу розповісти життєву історію, що трапилася з моєю подругою Вікторією. Коли їй було 25 років, у неї було безліч залицяльників. Ще б пак! Вікторія була незалежною, вродливою та забезпеченою. Вона спромоглася самостійно здобути хорошу професію, отримала престижну роботу у юридичній фірмі.
Довгий час Вікторія жила у своє задоволення. Ні на мить не задумувалася про сім’ю. Кар’єрний зріст! Куди там сім’ю заводити! «Спочатку треба на ноги стати, а потім можна й про інше замислитися!» – говорила мені Віка. Скоро вона досягла того, про що мріяла: заробіток у подруги був значно більший, ніж у деяких чоловіків. Вона могла собі дозволити норкову шубу, відпочинок за кордоном, суперсучасні та дорогі телефони та ноутбуки. Згодом придбала власний автомобіль.
Віка щодня вечеряла у дорогих ресторанах, бо куховарство, як вона усіх запевняла, – не її справа. Моя подруга відвідувала СПА-салони, ходила до басейну та тренажерного залу. Інколи бігала на побачення, та не сприймала своїх залицяльників серйозно. Таким чином життя Вікторії складалося з роботи, фітнесу, догляду за собою, переглядом фільмів на самоті щоночі та побачень.
Віка не була обділена чоловічою увагою. Колеги на роботі та усі подруги стверджували, що їй пора вже замислитися стосовно сім’ї. У мене та майже у всіх однокласниць вже були діти. Ми думали, що Вікторія до кінця життя буде у старих дівках ходити.
Та тут вона зустріла його. Зовсім не випадково. Він був її клієнтом. Артур був вродливим, пристрасним. Кароокий, чорнобровий, з ямочкою на підборідді. Він був чиновником, до того ж і заможним. Мрія кожної жінки. Та було одне «але». Чоловік був одруженим.
У Віки до нього не було особливих почуттів. Спочатку. Але він таки зміг підкорити її своєю наполегливістю. Артур щодня телефонував, відправляв квіти, подарунки. Можна сказати – переслідував Вікторію на кожному кроці. Він не давав їй проходу – зізнання у коханні були скрізь. Зрештою, подруга здалася. Але вона відразу заявила Артуру: допоки одружений, хай не думає, що між ними може бути щось серйозне.
Через декілька тижнів він приніс свідоцтво про розлучення. Його дружина телефонувала Віці. Де вона тільки номер відкопала? Вона говорила, що на чужому горі щастя не буде. По-моєму, навіть проклинала свою розлучницю.
Але Віка та Артур все одно почали жити разом. Через місяць вони одружилися. Ще рік – і подруга пішла у декретну відпустку. Народилася у них донечка Євгенія.
Все наче нормально було. Артур мав стабільний високий заробіток, не гуляв ніде, з донькою допомагав завжди. Та потім настала темна смуга. Чоловік Вікторії пиячити почав. Згодом щоденне зловживання спиртним було нормальним для Артура. Він часто у запоях був. А ще пізніше – зрадив Вікторії. Був напідпитку – та це ролі не грає. Вікторія пробачила цю зраду.
Чоловік зрадів. Обіцяв, що все буде нормально. Віка завагітніла знову. Хлопчика народила. Артур після цього знову пиячити почав. Розгульний спосіб життя був тепер для нього невід’ємною частиною життя.
Учора їхній донечці, моїй хрещениці, виповнилося п’ять років. Я прийшла до них у гості. Артура вдома не було. Ні, Віка не пішла від нього. Просто він не заявився додому ночувати навіть у день народження їхньої доньки.
Звичайно, Вікторія розуміє, чим може закінчитися її життєва історія. Однак, вона запевняє усіх, що бумеранг таки повернувся. Сльози колишньої дружини не впали на камінь. Дійсно, правду говорять: на чужому горі щастя не збудуєш.
