Нещодавно на нашій вулиці придбали будинок і оселилися нові сусіди. Багатодітна родина, яка складається з матері, двох дівчаток та п’яти хлопчиків. Через постійне народжування дітей, мати не мала змогу працювати, а батько взагалі не проживав з родиною. Та й сказати, що він був один, теж нема як. У нашому селі вони проживали давно, але раніше це було далеко від нас, тому як вони жили ми не знали. Тепер довелося звернути увагу, як же проживає ця весела компанія бешкетників.
Стало цікаво, як вони харчуються. Адже на таку велику родину готувати треба чимало. Та їхня мати не сильно цим переймалася. Боляче було спостерігати, які постійно головні були ті хлопчики, які запрані були їхні речі й постійно не миті голови.
Звернувши увагу на їхній затертий одяг, я вирішила перебрати дитячі речі. Адже мої діти виросли й залишилися цілі бокси дитячого одягу, який мав вигляд майже нового. Вдалося відібрати дві величезних сумки для дівчаток і для хлопчиків. Під вечір занесла речі, повідомивши Ользі, що речі в чудовому стані, деякі майже не використовувалися. Жінка подякувала і демонстративно хапнула пакет, ніби образившись пішла до хати.
Згодом я почала помічати, що діти замість того, щоб одягнути нормальний одяг до школи, виношували його на город, на поле та граючись біля хати. Мені боляче було дивитися як той білесенький піджак моєї дочки перетворився на сірий затертий “френч”. Як яскраві платтячка слугували піжамами для дівчат. А хлопці взагалі тричі на день переодягалися, після гри в болоті. Мене обурювало таке байдуже ставлення до якісних речей.
Через кілька днів від того «нового» й чистого одягу не залишилося й сліду. Діти знову ходили обдертими й брудними, адже прати мамі бажалося нечасто. Зустрівшись з Ольгою біля магазину я з подивом запитала: «А чому діти не носять того одягу? Можливо, не сподобався чи не підійшов?». У відповідь почула лише одну єдину фразу: «Нам не потрібно вашого мотлоху! Віддали те, що самим не потрібно! З нього лише ганчірки хороші можна мати! Ми не потребуємо подачок!». Вона ще довго там собі щось бурмотіла, а я, з жахом тихо ступала вулицею до свого будинку.
На душі була лише одна думка: «Чому люди такі невдячні? Чому так швидко забувають добро, яке для них роблять?». Після цього випадку, я вирішила не робити таким людям добра, адже повертається все лише злом…
