На кінець року мої восьмикласники так знepвyвали мене, що я безупинно icтepичнo кpuчaла. Це чули й інші учні та працівники школи

Черговий робочий день. З усмішкою на обличчі, забувши всі сімейні проблеми, поспішала на роботу. Навіть не підозрювала, що та усмішка зміниться на суворий погляд. Сталася дивна  річ.

Я, завжди усміхнена, амбіційна й молода, сповнена сил і енергії, яка раніше ніколи в житті не показувала своїх негативних емоцій, розломила указку прямо перед учнями в істериці.  Маленькі діти, схвильовані й переляканій від побаченого,  враз після уроку розповіли все своїй першій  учительці. Та вона мене не засуджувала, лише здивувалася: «Як так, що трапилося? Звідки скільки негативних емоцій?». І я замислилася…

Дуже часто вечорами читаю  в Інтернеті, як критикують учителя, його непрофесіоналізм: образив дитину, ужив нецензурне слово, недооцінив знання, довів до сліз, принизив перед класом, забрав мобільний чи просто затримався на урок. Впевнена, з людської точки зору це зовсім неправильно. Адже вчителю довіряють душу і тіло дитини, яку ніхто не має права зіпсувати. За будь-яких умов педагогіка закликає безумовно позитивно ставитися до кожної особистості й не виділяти кращих і гірших. Розумію ображених батьків, які не закривають очі на почуте чи побачене. Але будучи в іншій соціальній ролі, не можу суворо звинувачувати людей цієї професії.

Згадую, у минулому році теж «зірвалась».  На кінець року мої восьмикласники так знервували мене, що я безупинно істерично кричала. Це чули й інші учні та працівники школи. Думаю, навіть мені, малодосвідченій, варто було приймати якесь заспокійливе, але тоді я так не думала. Узагалі, у мене характер меланхоліка, завжди весела й усміхнена. Та й не властиво мені так обурюватися.
Але виходить так, щоб бути врівноваженим, люблячим, уважним та зацікавленим, то простої любові до предмету й дітей замало. З часом потрібно якимось чином заспокоювати свою душеньку.

Старші колеги розповідають, що за навчальний рік в середньому заспокоює баночка валеріанки, і це лише в особливих випадках. Щотижня чую, як мій наставник, мудра й досвідчена філологиня, по пів уроку «заспокоює» деяких учнів, хоча вона досить спокійна і флегматична. І на початку кожного навчального року завжди налаштовує себе словами: «Хай нам щастить!»

Чому вчителі стали неврівноважені? Чому останнім часом все частіше ЗМІ обговорюють цю нелегку професію? А відповідь проста. Учитель – це професія, яка вимагає багато сил і віддачі. Він ніколи не розслабляється, адже після кожного уроку в голові проводить самоаналіз. Кожен урок – це публічний виступ, але не всі глядачі охоче плескають у долоні. Інrоли ти готуєшся, продумуєш, вишукуєш якісь родзинки й методичні прийоми, а якийсь семикласник псує тобі настрій ще на порозі класної кімнати.

І ти стоїш перед класом, одягнена в стильний костюмчик і взута туфлі на підборах. Само собою макіяж, укладка, адже зовнішній вигляд одна із ключових компетентностей сучасного педагога. До того ж, підготувала сучасні методи і прийоми роботи,  а учням цікаво, який у тебе мобільний телефон чи манікюр. І їм байдуже до твоїх «прийомів»… Та й змушена працювати понаднормове навантаження, адже на «голу» ставку далеко не заїдеш. Колеги часто заздрять, адже в основному в таких колективах працюють жінки, а з ними ой як нелегко. І все ж, закінчивши уроки, сідаєш за перевірку чергової частини зошитів. Втомлена і знервована, повертаєшся до родини. І добре, якщо ти поки незаміжня і не потрібно готувати сніданки й вечері та прасувати сорочки.

Але ніхто не сказав, що робочий день учителя на цьому закінчився, тим більше якщо ти ще класний керівник. Приблизно після 19.00 починаються дзвінки. Той взув чужий черевичок, та забула щоденник. Я вже мовчу про домашнє завдання.

Крім того, починає активно працювати Вайбер-чат, де кожному потрібно відписати. І не важливо, що ти  в цей момент можеш бути на побаченні або просто приймати ванну. Відповісти потрібно всім! У цей момент ти потрібна всім. Протилежна ситуація, коли приходить час батьківських зборів. У цей момент активність падає. Зазвичай, батьки люблять чути лише хороше про своїх дітей, а якщо чують негативні факти, наступного разу просто не прийдуть. Та й мало хто любить молодих учителів. Для багатьох батьків він несерйозний. Якщо вчитель суворий, теж не добре. Вимогливий – їм такого не потрібно.  А що вже казати, коли добрий і поступливий. Все одно не задовольниш.

Та й на цьому не все. Постійні звіти, моніторинги, курсові перепідготовки, опанування різних технологій, комп’ютерна грамотність і т.д. І сперечатися з адміністрацією закладу точно нема як, адже бажаючих працювати багато. І якщо не хочеш  ти, завтра прийде інший, який захоче. Як не зламатися в цих умовах? Як вистояти і відстояти свої права, адже ти так мріяла бути вчителем?!
От і виходить, що навчають і виховують майбутнє покоління люди, які змучені від реального життя, нервові, виснажені, ображені теперішньою владою і критикою збоку батьків.

… Мені дуже шкода, що часом порушую педагогічні правила, «зриваюся» на юних здобувачів освіти, інколи ображаю юні серця. Щиро кажучи, я зовсім цього не хочу. Адже знаю, що вчитель – це приклад для наслідування, це дуже важлива місія, яку потрібно нести з гордістю і честю. І я щиро сподіваюся, що через певний час деякі учні все ж таки мені скажуть: «Дякую»!