ЖИТТЯ

«На кого ж ти мене покидаєш, ckотино?» – волала мама так, що всі сусіди чули й оглядалися!

Так вже сталось, що з підліткового віку, а то й з років восьми, у нашому домі я була єдиною господаркою. З моєю мамою все було добре, просто вона працювала науковим керівником у якомусь університеті й весь час проводила за дослідами та підручниками, а батько з ранку до ночі горбатився на заводі. Щоб вижити я вчилась готувати, прибирати та робити інші хатні справи. Я могла б спокійно йти заміж у 13, бо вже знала, як бути хорошою господинею та й характер мала непробивний. Завжди знала, що мені належить і ні від кого не залежу, на відміну від моєї мами, що коли почула, що й переїжджаю до свого чоловіка почала горланити на весь двір: «На кого ж ти мене покидаєш, ckотино?».

Я, хоча, й переїхала та почала жити власним життям, але мама не могла дати мені спокій. Все у неї йшло шкереберть. То забудеться праску вимкнути й сусіди пожежників викликають, бо у нас стіл загорівся, то поставить чайника й забуде про нього, що він просто почорніє весь й інші такі дрібниці. Звичайно, у біді я її залишити не могла, тому й бігла по першому дзвінку до неї, щоб допомогти та заспокоїти.

Реклама

Моєму чоловікові здається дивним й дратівливим, що у будь-який момент я можу зірватися та бігти додому, бо мамі вкотре щось потрібно пояснити й заспокоїти. Він переконаний, що у нормальних сім’ях все має бути навпаки.

Реклама
stock.adobe.com

І все було б не так і погано і дзвінки стали рідшими, але батькові дозволили вийти на заслужену пенсію і він мов збожеволів від неробства. Він щодня почав спускатися у гараж й пити з нашими сусідами, що також уже на пенсії, виправдовуючись перед мамою тим, що ремонтує машину. Я можу його зрозуміти, що інколи важко й хочеться пригубити, але ж не кожного божого дня, тим паче у таких кількостях та у такому віці!

Мама ж, звичайно, першою справою, мені дзвонить, тільки батько у гараж піде. Зла до бісиків. І коли повернеться п’яний, то знову телефонує, але вже у сльозах.

Я вирішила, що ці дзвінки мені вже набридли й пора дійсно поїхати та поговорити з батьком. Я очікувала там побачити щось огидне та приголомшливе, а побачила всього лише веселого тата, що був милішим, ніж будь-коли раніше. Я навіть не могла на нього злитися, але заради мами провела виховну бесіду про те, що алкоголь – не вихід і він знайде собі цікавіше заняття. Мама була вкрай незадоволена таким розкладом речей, бо, видно, очікувала побачити скандал, щоб знову всі сусіди збіглися.

Після цього дзвінки від матері стали ще гіршими й з нав’язливішим проханням «рятувати її сім’ю», але як же її пояснити, що вона доросла людина, що повинна навчитися сама справлятися зі своїми проблемами. Мені хоча б вирішити все те, що на мене звалилось, а не бігти щодня вирішувати її негаразди!

Допоможіть мені: як це пояснити мамі, щоб знову не почути у свій бік догани й крики? Мій чоловік вже божеволіє, коли ми проводимо разом час, а я вириваюсь й біжу «рятувати маму». Не здивую, якщо він скаже, що мені потрібно повертатися додому, якщо я так туди спритно й часто бігаю! Ситуація потребує негайного вирішення, тому прийму будь-які ваші поради!

Реклама

Також цiкаво:

Close