Ще коли я навчалася у школі, мене часто дражнили. А причиною був мій ріст та маленька вага. Це, мабуть, генетично передалося, адже мама у мене така ж. Я комплексувала через це, оскільки у класі я була найменшою. Адже однолітки були на голову, а то й на дві вищі. Якось я прийшла додому та почала плакати. Коли батьки запитали: «У чому ж причина?» – я розповіла.
Батько сказав, що мене потрібно віддати на тренування. Щоб я розробляла свої м’язи та кістки. Я погодилася. Але це було не хорошою ідеєю. Адже з мене там насміхалися ще більше. Знімали мене тишком на відео, а потім реготали усім класом. Тоді комплексів у мене стало ще більше.
Після школи я вступила до університету. Згодом знайшла хлопця, якому до нестями подобався мій ріст, і тим більше фігура. Він кожного дня носив мене руках. На п’ятому курсі ми вирішили одружитися.
Почали винаймати житло. Тільки, як заїхали у квартиру, до нас завітали гості. Це була голова місцевого ОСББ. Жінка хотіла познайомитися з новими господарями квартири й розказати правила стосовно будинку. Постукала у двері, пішла відчиняти я. Гадала, що це подруга прийшла у гості, адже вона повинна бути з хвилини на хвилину. Але на порозі побачила серйозну жінку ще й з текою документів в руках. В її очах було здивування, а згодом вона мовила:
– А хтось є зі старших, сонечко?
Такого я не очікувала. Водночас стало приємно і смішно. Оскільки мені зараз двадцять вісім років. Вже за кавою у домі, жінка пояснила, що справді подумала, що я підліток. Адже ріст маленький, фігура тендітна й обличчя молоде. З того дня вона стала другом нашої сім’ї.
Цю історію я ще довго згадувала та сміялася. А чоловік тепер з мене жартує, мовляв: «Як це тебе залишили без нагляду дорослих?».