На стаpoсті років мій тато взагалі втpaтuв глyзд та вирішив cyдитися з нами через частину квартири

Я б ніколи не подумав, що з нашою родиною може таке статися. Мешкаючи під спільним дахом, ми будемо писати один на одного пoзuвні зaяви до cyду. А все почалося з мого тата.

Кілька років тому не стало моєї мами. Вона довго хворіла, тому ми давно готувалися но найгіршого варіанту. Весь час тато ходив сам не свій. А коли сталося горе, то взагалі замкнувся у собі та припинив спілкуватися зі мною та моєю родиною. Весь час він сидів перед телевізором. Не виходив навіть до магазину за продуктами. Тому ми з дружиною вирішили, що нам з дітьми буде краще, якщо ми переїдемо мешкати до батька. В нього трикімнатна квартира, тож всім буде зручно. А заодно зекономимо зайву копійку на квартирній платі, адже до цього ми винаймали житло.

Наша ідея не дуже сподобалася батькові. Було видно, що він не хоче, щоб ми порушували його уклад життя. Але виганяти він нас не став. До того ж за заповітом мами її частина квартири перейшла до мене. З перших днів почалося наше з батьком протистояння. Він ніяк не міг погодитися з тим, що відтепер він не єдиний господар. Суперечки в нас виникали через будь-яку дрібницю. Я хочу замінити головні двері – він влаштовує скандал. Купити нові вікна – крик. Зробити в нашій з дружиною кімнаті ремонт – так взагалі перестав з нами розмовляти.

А нещодавно я взагалі втратив дар мови. Поштою на нашу адресу прийшло повідомлення про відкриття судового процесу. Спочатку я навіть не зрозумів, потім вирішив, що сталася якась помилка. Які судові процеси. Я ніколи ні з ким не конфліктував, а щоб доводити справу до суду, так це взагалі щось небачене. Але дуже скоро все стало зрозуміло. Мій власний батько написав на мене позов до суду. Захотів забрати мамину частину квартири. Навіть знайшов адвоката.

Розмови з ним нічого не дали. Він навіть не хоче слухати. Тож мені нічого не залишалося, як також знайти представника та готуватися до суду. Юрист порадив клопотати суд про встановлення опіки над батьком через неадекватність прийнятих ним рішень. Ось так й живемо, наче в окопах на фронті.