ЖИТТЯ

На Старий Новий рік мої найкращі друзі запросили мене до бapу. І ось тоді у мене відкрилися очі на те, якої думки вони про мене

Микита, Володя і я дружили ще зі студентських років. Ми разом жили  в одній кімнаті у гуртожитку. Все ділили навпіл, один одному усі секрети довіряли. Дружба наша тривала 10 років. Я завжди вважав Микиту та Володю своїми найкращими друзями… До одного випадку, коли я дізнався, що насправді мої друзі про мене думають.

Товариші зателефонували до мене на Старий Новий рік та запросили мене до бару, щоб випити пиво у святковий вечір та поспілкуватися.

Я, звісно, погодився, бо давно вже не бачив своїх друзів. Однак Микита не встиг вимкнути телефон і мені довелося вислухати усю подальшу їхню розмову.

Реклама

– Навіщо ти його запрошуєш? Ти бачив його одяг? Смаку немає ніякого. Ходить, як старий дід. До нас з ним жодна дівчина не підсяде.

– Ну, а чому не запросити? Він же образиться. Хоча я теж поділяю твою думку, що Олег – нездара. З його дипломом з відзнакою досі не може знайти собі пристойну роботу! Вантажником якимось працює. Справжній сором!

– А машина у нього взагалі – повний відстій! – говорив Володя.

– А дівчину ти його бачив? Ну і жаба! Де він таку відкопав? Мабуть, стріла на болото залетіла.

Ось так кепкували з мене хлопці за моєю спиною. І тільки тоді я зрозумів, що вони про мене думають насправді. Я навіть передумав йти на зустріч з ними. Але потім вирішив сходити. Не буду ж я мовчати!

Я витягнув з гардеробу свій новий джинсовий костюм, одягнувся та причепурився.

Коли прийшов до друзів, вони почали мене обіймати та робити улесливий вигляд, як вони раді мене бачити.

– Чому ти так забарився? – запитали.

– Так я готувався до зустрічі з вами. Бачите, який у мене зношений костюм. Думаю, мені вже варто прикупити новий одяг. Може, ви мені з цим допоможете, бо смаку у мене зовсім немає! – відповів я.

Хлопці промовчали, вдали, що не розчули і продовжили пити пиво. Я замовив собі каву.

– Чому не п’єш? Ми ж і на тебе замовили! – поцікавився Микита.

– Так я ж за кермом своєї відстійної машини!

Микита та Володя переглянулися між собою. Вони вже, напевно, почали здогадуватися, що я чув усю їхню розмову.

– А ви мою дівчину бачили? Скажіть, схожа на царівну-жабу? Моя ж стріла у болото влучила, коли я на полюванні був. – засміявся я.

– Та що ти й справді? Ми ж пожартували. Просто хотіли тебе подражнити! – почали виправдовуватися Микита та Володя. – Заспокойся ти…

– Та я зрозумів вже. Хочу вам, друзі, сказати, що дуже вам вдячний за те, що стільки років ви мене, бідного вантажника, терпіли та зі мною товаришували. А тепер назавжди забудьте мій номер телефону і більше ніколи до мене не дзвоніть! Так поводять себе лише дівчата-підлітки чи бабці-пліткарки. Хіба для чоловіків нормально обговорювати друзів за спиною? – рішуче сказав я та пішов геть.

Ось так я збагнув, якими бувають друзі. Сподіваюся, що у моєму житті ще трапляться надійні та вірні люди, які не будуть “в очі- лисицею, а поза очі – вовчицею”, як у прислів’ї говориться.

А чи є у вас справжні друзі? І чи були у вас коли-небудь такі ситуації?

Реклама

Також цiкаво:

Close