На весіллі я відчувала себе некомфортно, і не через осудливі погляди людей, а через маму, що ледь не плакала весь цей час, і це було не від радості. Я не могла зрозуміти її до кінця, бо на мою думку, кожен сам вирішує, з ким йому бути

Ніхто довгий час не міг прийняти Микиту, як мого чоловіка, бо він був старшим за мене на 23 роки. Мама довгий час намагалась відмовити мене від цього шлюбу, але все було даремно й вона змирилась, а от гості все моє весілля супроводжували мене осудливими поглядами після того, як побачили мого «зрілого» нареченого.

На весіллі я відчувала себе некомфортно, і не через осудливі погляди людей, а через маму, що ледь не плакала весь цей час, і це було не від радості. Я не могла зрозуміти її до кінця, бо на мою думку, кожен сам вирішує, з ким йому бути.

Пішов восьмий рік, як я у шлюбі, й у мене ще не було дня, коли б я пожаліла про це рішення. Це було моїм вибором.

Познайомилась я з Микитою, якому було 43 роки, на 3 курсі медичного університету, він почав залицятися до мене, робити красиві вчинки й говорити приємні слова, тому коли через рік він зробив мені пропозицію я погодилась, попри різницю у віці.

Звичайно, я не відразу погодилась, а взяла собі час для роздумів, й чим більше я все зважувала, тим краще зрозуміла, що це рішення буде правильним. Почнемо з того, що з мамою ми жили одні у маленькій квартирі, батько нас покинув, коли мама була ще вагітною і після цього жодного разу не з’явився у моєму житті, мама була змушена тягнути нашу сім’ю на своїх плечах, тому наше життя «хорошим» було важко назвати, хоч ми й ніколи не голодували.

Перед пропозицією Микити, за кілька місяців, моя мама продала квартиру, бо її рідний брат сильно захворів, й грошей на лікування катастрофічно не вистачало. На щастя, його вдалось вилікувати, але це не змінило того, що ми опинилися на вулиці. Тоді я й почала відповідати на залицяння дорослого чоловіка, що на той момент володів власною перспективною фірмою, й був готовий вирішити будь-які мої фінансові проблеми.

Найбільше мене схилило до цього одруження те, що він обіцяв мені, що ні я, ні моя мама ніколи не будемо чогось потребувати, бо у нас все буде.

Насправді у нас все просто чудово. Мамі на мій день народження, як подяку «за доньку», він подарував хорошу однокімнатну квартиру й зараз допомагає їй фінансово. Мені ні в чому не дорікає. У нас є уже двійко прекрасних дітей, яких він дуже любить. Як вдячність за таку доброту й любов до мене я намагаюсь завжди бути хорошою господинею, дружиною та матір’ю. На щастя, його сім’я прийняла мене відразу й у мене з ними дуже теплі стосунки.

Ми часто відпочиваємо закордоном і їздимо у туристичні місця України. На нашу річницю він подарував мені машину, щоб мені було легше виконувати всі мої домашні турботи.

Щодо кохання, то тут все просто. Його немає. Мені подобається мій чоловік, як людина, я його поважаю і ціную. Але це не заважає нашим стосункам. Звичайно, всі навколо часто жартують про те, що я знайшла собі «батька», але я на це не звертаю уваги.