На жаль, моя сестра не доглядала за своїми дітками, вони часто прoсили їжу в сусідів та ходили брyдними. Востаннє я бачила сестру живoю, коли вона виводила дітей на вулицю, щоб вони не заважали їй рoзпивати алк0г0ль з незнайомцем!

Мені завжди здавалося, що Оксана — зовсім чужа мені людина, хоч у нас текла одна кров, ми разом виросли та харчувалися майже з однієї тарілки. Молодша сестра відрізнялася від інших своєю лінню та не бажанням розвиватися. Ледь закінчивши школу, вона завагітніла від нашого сусіда, народила здорового хлопчика, а батько дитини їх покинув. Так Оксана і почала пити…

Ми з мамою намагалися підтримувати сестру, допомагали їй та племіннику, але та нікого не слухала. Через три роки, коли вже мій єдиний син приїхав з армії та завів свою сім’ю, Оксана народила другу дитину — прекрасну дівчинку. Маленька Віка не змогла зупинити свою маму, оскільки та вже через три місяці почала багато випивати…

Окрім постійної випивки, Оксана водила у свою квартиру різних чоловіків, вони приносили із собою горілку і сиділи до пізньої ночі, інколи до ранку. Дітки, поки були зовсім маленькими, залишалися з нами, я часто їх брала до себе, бо живу сама, син із жінкою в іншому місті, а чоловік давно помер. Племінники мені допомагали по дому, часто залишалися ночувати, я вчила їх писати, читати та рахувати, поки Оксана пиячила.

Одного разу я не витримала і викликала соціальну службу, бо моя сестра не хотіла забирати дітей до себе, виганяла їх з квартири. Тоді мій терпець увірвався! Дітей на тиждень забрали в сиротинець, а сестру змусили пройти курс лікування від алкоголю, потім діток повернули в сім’ю. Оксана декілька місяців не пила, шукала роботу, а потім знову взялася за старе… Ми з мамою вже опустили руки й поклялися, що від тепер будемо дбати тільки про дітей, щоб їх від нас не забрали.

Кажуть, що терпіння не вічне, певна ситуація може вивести із себе будь-кого. Так і сталося зі мною… Якось пізнього вечора я почула стук у свої двері, я саме збиралася спати, тому трохи злякалася. За дверима стояли мої перелякані племінники — чотирьох річна Віка та дев’ятирічний Костя. Діти тряслися від холоду (на вулиці стояла пізня осінь) та ледь не плакали. Костя сказав, що вони не можуть потрапити у квартиру, мама не відчиняє дверей, хоча вони впевненні, що вона там. Ми з дітьми вже разом пішли до Оксани, я почала стукати, телефонувати їй, але ніхто не відповідав. Тоді діти розповіли, що мама того дня була із дядьком Сергієм, вони весь день пили, а їх відправили погуляти. Костик бачив, як дядько покидає квартиру, тому вони з Вікою і повернулися додому.

Ми ще десять хвилин стукали у двері, а потім я викликала поліцію. Правоохоронці вибили двері та знайшли на підлозі Оксану — вона була без свідомості та ледь дихала… Дітей я забрала до себе, а зранку зателефонували із лікарні та повідомили, що сестра померла.

Потім ми дізналися, що в Оксани стався приступ епілепсії, а Сергій налякався і втік, замкнувши за собою двері. На жаль, сестра загинула, тепер її діти залишилися сиротами. Мені вже було 49 років, син дорослий, тому я вирішила, що племінники залишиться зі мною.

Тепер ми згадуємо Оксану лише з позитивної сторони, дітки ростуть жвавими та веселими, я дам їм освіту та хороше виховання, вірю, що все у нас буде добре!