Традиційно щорічно у нашій школі організовують зустріч випускників різних років. Загалом, збираються випускники через кожних п’ять чи десять років. Нещодавно й відбулося наше омріяне свято – зустріч через десять років. Звичайно, у теперішній час це не важко організувати. Усіх можна бачити на сторінках соцмереж, до того ж слідкувати за життям одне одного. Багатьох я часто бачу в селі на вихідні, коли приїжджаю до батьків. Але на зустріч все одно хотілося потрапити. Усе ж таки живе спілкування найкраще.
Напередодні замовили кафе, торт, купили подарунки вчителям і чекали зустрічі. День розпочали з відвідування школи, адже так хотілося поринути в атмосферу шкільного життя, згадати рідні стіни, сісти за рідну парту…
Запросили першу вчительку й класного керівника, які про нас розказали багато цікавого. Переглянули фото й відео, яке підготував Андрій – наш староста класу. Після школи перемістилися в кафе. На жаль, не всі змогли приїхати, але ж так завжди. Ми розпочали святкування, випили по келиху шампанського, розслабилися і тут раптом не очікувано відчиняються двері й заходить справжня леді, красуня. То була наша однокласниця Оксана Заболотна.
Вона ніколи не виділялася під час навчання в школі ні розумовими здібностями, ні особливою вродою. Навпаки, її цькували через ластовиння на обличчі й за те, що погано одягалася. Оксана була з бідної родини. Тому вона була тиха, спокійна, замкнена в собі. Батьки прості селяни, ніде не працювали, лише тримали господарство. Та й вона часто пропускала навчання, бо треба було пасти корів. Тому хлопчики трохи насміхалися через це з дівчини. Домашні завдання завжди виконувала, але не бажала усно відповідати біля дошки. І тут таке помітне перевтілення…
Хлопці, навіть ті, які були на той час одружені, просто втратили контроль. Від Оксани неможливо було очей відвести. І фігура, і обличчя, й одяг – усе сяяло. А ми, дівчата, заздрили з широко витріщеними очима. Почалися питання, розповіді. Виявляється, вона приїхала на шикарній іномарці з водієм, у неї квартира в центрі столиці та мережа ресторанів. Щаслива мама і дружина в шлюбі понад п’ять років. Дівчата не могли заспокоїтися, бо ніхто з нас не був настільки успішним. До того ж крім неї ніхто не мав діток, про яких мріє чи не кожна дівчина.
Я не можу передати ті емоції, які я читала на обличчях своїх однокласниць. Заздрощі не було меж. Оксана просто ділилася своїми емоціями, розповідала про закордонні подорожі, видатні місця. Я раділа, що хоч у когось щось добре склалося.
Уся ця ситуація змусила мене задуматися над тим, що мрії збуваються лише після того, якщо багато працювати. Ніхто не знав, як це все їй дісталося. Але я розуміла, що «без труда не виловиш рибку з прута». Значить, буду і я трудитися!
