В той день я втратuв дівчину, але знайшов справжнього друга, який тепер зі мною спить

Я не міг повірити, що дівчина мене пoкинула. В нас й справді останнім часом були натягнуті стосунки, але я гадав, що це тільки через складнощі у навчанні.

«Складемо екзамени, заспокоїмося, й все налагодиться,» – гадав я. Але вона вирішила інакше. Коли вона запропонувала зустрітися у кафе, то я зрадів, адже ми не бачилися вже майже тиждень. Але радість моя була не довго. Ще під час зустрічі вона ухилилася від невинного поцілунку у щічку. А вже через кілька хвилин своїми словами про те, що нам потрібно розійтися, розбила мені серце. Я ж її справді кохав. Понад пів години я мовчки сидів у кафе після того, як дівчина пішла. З заціпеніння мене вивів офіціант, який приніс рахунок за каву.

Що ж, потрібно жити далі. Хоч на душі й було сумно, я розумів, що на цьому життя не закінчується. Хоча в глибині душі все ще була надія на те, що дівчина одумається й повернеться до мене. З такими думками я підійшов до автобусної зупинки. Починався холодний осінній дощ, який налітав з кожним подмухом вітру. Мій автобус мав бути через хвилин п’ятнадцять, тому я сів на лавку.

Тут до мене підбігло маленьке кошенятко. Він, а це був хлопчик, почав голосити писклявим голосом та просити не знаю чого. Чи то їсти, чи то, щоб його зігріли чи шукав свою маму. Я не міг дивитися, як він труситься на мокрому асфальті, тому взяв його на руки. Трошки повертівшись він заспокоївся та почав мурчати від того, що я його гладжу. А коли приїхав мій транспорт, то я не зміг його знову повернути на холодну вулицю.

Так я знайшов собі друга. Зараз він вже виріс й більше не нагадую ту беззахисну тваринку. Тепер це справжній котисько. Але звички спати зі мною, яка в нього з’явилася з дитинства, він так й не покинув. В той день я втратив дівчину, але знайшов справжнього друга, який тепер зі мною спить.