«От усе, я пішов! Скільки можна! Дитина, вічні її потреби, допоможи, допоможи а я ж хочу гуляти, як колись! Хочу близькості! Працюю, втомлююся, а потім приходжу до дружини, а вона Ну, спершу до друга заскочу, а там подивимося» сидячи за кермом і роздумуючи, що сьогодні остаточно вичерпав терпець, Тарас нервово докурив цигарку.
Їхня історія з Оленою була класикою зустрілися, закохалися без памяті, гарячка, забули про обережність а через кілька місяць дві смужки.
«Ну що ж, народжуй, як-небудь упораємося!» сказав Тарас, а всі тітоньки й дідусі в один голос закивали: «Та ми ж допоможемо, лише давайте онуків!»
Потім весілля, чекання, щасливі сльози син! І все безтурботні часи скінчилися. Олена перетворилася на квочку: заспана, у футболці з плямою від пюре, постійне «допоможи, дитина не спить!».
Куди поділася його весела, безжурна дівчина? Родичі раптом зникли залишилися самі на самі з криком, пелюшками та недоспаними ночами.
«Я не готовий до цього!» огризнувся сьогодні Тарас і грюкнув дверима перед носом дружини, яка тримала на руках заплакану дитину.
Різкий скрегіт гальм перед машиною раптом зявився згорблений старий.
«Ти що, жити набридло?!» вискочивши з авто, Тарас підбіг до нього.
Чоловік у потертому плащі випростався, подивився на нього сумними очима й прошепотів:
«Так»
Не чекаючи такої відповіді, Тарас зніяковів:
«Діду, вам допомогти? Може, підвезти?»
«Я не хочу більше жити»
«Ну, годі вам! Давайте, я вас відвезу додому, а по дорозі розкажете, може, чим допоможу?» Тарас обережно взяв стареча за руку і посадив у машину.
«Ну, розказуйте, дідусю», Тарас запалив нову цигарку.
«Довга історія»
«А я нікуди не поспішаю.»
Старий подивився на Тараса, потім на фотографію на торпедо.
«Пятдесят років тому я зустрів дівчину закохався, як юнак. Все було швидко весілля, дитина, син Здавалося, ось воно, щастя!»
«Та я ж хотів, щоб усе було, як раніше романтика, пристрасть. А дружина втомлена, дитина кричить, побут гризе Я ж звалив усе на неї, сам гуляв»
«Знайшов на роботі іншу Дружина дізналася розлучення. А з тою нічого не вийшло Та й гаразд, ще більше гуляв!»
«А вона знову вийшла заміж Погарнішала. А син вітчима батьком називав а мені було все одно.»
«І що далі?» Тарас нервово докурив.
«А далі? Догулявся. Ні сімї, ні дружини, ні дітей А сьогодні сину пятдесят пішов привітати, а він мене на поріг не пустив» у голосі старого затремтіли сльози. «Каже: Ти мені не батько, іди гуляй далі»
«Діду Може, вас кудись відвезти?» Тарас застукав пальцями по керму.
«Та я тут живу Їдь, не турбуйся.»
Старий вийшов, поплепався до девятиповерхівки. Тарас дочекався, поки той зайде в підїзд, потім розвернувся і поїхав у супермаркет. Купив квіти, тістечко
«Пробач мені» увійшовши додому, встає навколішки перед Оленою, яка всхлипує. «Іди відпочинь, я сам.»
Забрав у неї сина, пішов у кімнату, починає колихати і співати хрипко: «Ой ходить сон коло вікон»
Здивований хлопчик швидко засинає, притиснувши долоньку до татового серця, що скажено калатало. Тарас дивиться на нього і розуміє: «Я хочу бачити, як він росте Хочу почути тату»
Знову когось рятував? усміхнулася бабуся в дверях, коли старий повернувся.
Так, рятував Треба ж комусь навчати дурнів життю.
І як, допоміг?
Собі допоміг більше
Іди вечеряти, рятівнику. До речі, памятаєш, завтра до сина на ювілей? Жодних «потопаючих», тільки сімя!
Та як же забути пятдесят років нашому хлопчиську! обіймає дружину, і вони йдуть на кухню, сміючись.
Ось така історія. Вірити чи ні ваша справа. Пишіть у коментарях, що думаєте.
– Набридло, все, годі! Скільки можна! Дитина, вічна її втома, рятуй, рятуй… а я хочу жити, як у молодості – на повну!