Ми з чоловіком одружилися ще досить молодими й з тієї «дитячої наївності» вирішили дослухатися до свекрухи та купити квартиру поруч з нею, що продавалась на виплат. По-перше, там буди вигідні умови, а по-друге, на той момент, у мене зі свекрухою були прекрасні стосунки і я ніяк не передбачала, що все обернеться так…
Спочатку наші стосунки нічим не псувалися. Були моменти, коли вона лізла не у свої справи, але тоді я це скидала на материнську турботу, але все значно погіршилось після того, як я народила Матвійка.
Найсмішнішим було те, що свекруха більше всіх просила нас чимшвидше задуматися про народження малюка, бо її натерпілось його поняньчити, але коли він з’явився на світ, то вона навіть допомагати не стала. Постійно повторювала, що забулась, як це мати справу з дітьми й краще буде спостерігати за молодими. Тоді я була твердо переконана, що тільки малюк почне повзати, то бабуся буде його першою нянькою, але нічого так і не змінилось…
Йшов час, а свекруха майже припинила заходити до нас у гості. Інколи я сама до неї прибігала і просила поняньчитися з внуком кілька годин, доки вирішу якісь справи, але у неї завжди знаходилась сотня відмовок.
Через два роки після Матвійка, у нас з’явилась Злата. І ми з чоловіком прийняли рішення, що доки діти не підуть до школи, то я цілком можу посидіти у декреті, бо його заробітної плати нам вистачає з головою. У дитячий садок ми їх не стали віддавати, бо я сама вчитель за освітою й займалась вихованням та навчанням дітей самостійно. От мій син у свої неповні 5 років впевнено читає та пише, як першокласники наприкінці року. І все здавалося б добре, готую я смачно, у будинку завжди порядок, діти ситі, чисті та розвиваються, але моя свекруха знайде причину, щоб дорікнути мені.
Свекруха тільки почула про те, що ми нікого з дітей не плануємо віддавати у дитячий садок, то ледь «в осад не випала». Вона твердо переконана, що всі діти повинні відвідувати садок, адже тільки там їх чогось можуть навчити. А я з цим не погоджуюсь, тому що я і так чудово навчаю та виховую своїх дітей, а друзів однолітків вони також мають, тому нічого не втрачають.
Тепер щоразу, приходячи у гості, вона знаходила сотню причин, щоб дорікнути мені. А потім обов’язково «козирне» інтернет-цитатами про важливість виховання дітей у дитячому садку. Все було б не так погано, якби я не почала помічати, що чоловік повільно почав переходити на її сторону і підтакувати її.
Свекруха навіть не хоче чути мої аргументи про домашнє виховання дітей та тільки й робить, що розповідає всім сусідам, яка я погана жінка, що лінуюсь своїх дітей у дитячий садочок відвести та хочу сидіти на шиї у чоловіка. Звичайно ж, ніхто й словом не згадає про те, що мої діти розумні та виховані, що вдома завжди чисто й приготовлено, що я навіть сваху своїми смаколиками годую!
Як пояснити цій жінці, що залишитися у декреті було нашим спільним рішенням з чоловіком? І що «лінь та сидіння на шиї» не зовсім підходять до того становища, у якому я опинилась, бо на “сидіти” у мене просто немає часу?
