ЖИТТЯ

Найбільша п0милка у моєму житті: я п0кинула свою дитину. Пройшло стільки років, а я й досі не можу собі пробачити за те, що послухалася свою маму

Зараз мені тридцять чотири роки. Я з впевненістю можу сказати, що влаштувала своє життя. В мене гарна робота, власна квартира, чоловік, син. Все, що потрібно для щастя. Але навіть через стільки років я не можу собі пробачити того, що колись п0кинула свою дитину.

Мені тоді було лише шістнадцять років. Я познайомилася з хлопцем на вечірці на квартирі у моєї подруги. Це була моя перша у житті вечірка. Я пішла таємно від мами, адже вона мене ніколи не пускала на подібні зібрання підлітків. В її очах я була зразкова учениця-відмінниця. Там я познайомилася з хлопцем. Його звали Олег. Він займався спортом, був впевнений у собі та сміливо почав залицятися до мене. Ми з ним спілкувалися цілий вечір. Мене навіть не хвилювала та вечірка та гра на гітарі. Пізно вночі він провів мене до дому. Біля мого під’їзду ми вперше поцілувалися. Для мене це було щось надзвичайне. Я ще цілу ніч не могла відійти від отриманого адреналіну.

Ось так ми й почали зустрічатися. Кожного дня після його тренувань ми гуляли містом, ходили у кіно та просто сиділи на лавці у парку або біля річки на міському пляжі. Загалом одна романтика. Результатом наших побачень через пів року стала моя вагітність. Я спочатку навіть не зрозуміла, що це таке. Подруга сказала перевіритися у лікаря. Й виявилося, що я чекаю дитину. Моя мама була шокована. Вона влаштувала справжній скандал. Для неї це було чимось страшним, адже вона розписала моє майбутнє на кілька років вперед. Й для хлопця та вагітності там не було місця. В той момент, коли Олег дізнався, одразу зник. Наші спільні знайомі говорили, що він поїхав на міжнародні змагання. Але більше я його не бачила. Не могла повірити, що він так вчинив.

Реклама

Мама не могла ніяк змиритися з тим, що я залишуся самотньою з дитиною. Їй було соромно дивитися сусідам в очі. Адже для всіх я була прикладом, а тут таке. Саме тоді наші стосунки з нею зіпсувалися. Коли народилася дитина, то мама змусила мене залишити хлопчика у пологовому будинку. Я ревіла в істериці коли в останнє тримала його завернутого у пелюшки. Він тихо спав, а я лила сльози на його обличчя. Після того, я кілька місяців ходила сама не своя. Вночі мені постійно чувся дитячий плач або сміх. Тож мамі навіть довелося зводити мене до психіатра. Я пила ліки, від яких постійно хотілося спати та боліла голова. А мама продовжувала в усьому звинувачувати мене, Олега, дитину та всіх на світі.

Пройшов час, і я одужала. Якось само по собі до життя повернувся сенс. Можливо правду кажуть, що час лікує. Але не було жодного дня, щоб я не згадувала свого сина. Проходячи повз дитячі майданчики або побачивши маму з візочком, я мимоволі зупинялася та задивлялася на них.

В університет я все ж таки вступила, отримала стипендію та закінчила його з червоним дипломом. А далі довго й наполегливо працювала. Мені хотілося мати все, що мають інші. Хотілося всім довести, що я можу краще. З мамою ми не дуже й спілкувалися. Я бачила її лише на свята, та й то не завжди. Я так й не змогла їй пробачити того, що вона позбавила мене сина. Вже доросла я намагалася його знайти, але мені ніхто не надав інформації. Сказали лише, що його всиновила бездітна родина. Сподіваюся, що він ріс щасливий. Й молю Бога, щоб він ніколи не дізнався, що його мама його покинула. Тому що, якщо він захоче мене знайти, то я просто не зможу дивитися йому в очі.

Зі своїм чоловіком я познайомилася кілька років тому. Ми працюємо в одній сфері. Зустрічалися ми не довго. Якось одразу зрозуміли, що підходимо один одному. За дивним збігом обставин його також звати Олег. Рік тому в нас народився син. Я впевнена, що ніколи не зможу їм розказати про свій ганебний вчинок, який я зробила через намовляння мами.

Реклама

Також цiкаво:

Close