ЖИТТЯ

Найбільшою моєю помилкою стало повернення додому після того, як моя дочка народила онучку. Вона довго мене впрошувала й говорила, що не справляється і я таки вирішила, що потрібно їхати додому. На той момент, я вже знала, що втрачаю гарну й перспективну роботу в Італії, але це не зупиняло мого материнського поклику. Я думала, що моє повернення додому змінить моє життя на спокійне родинне пристановище, але сталось не так, як гадалось….

Уже минуло 10 років з того моменту, як мене назвали «вдовою». Я довго не могла змиритися з цим, бо з чоловіком ми жили душа в душу і на певний період часу я випала з життя. Тому, коли моя подруга вкотре вмовляла мене приїхати до неї в Італію і це почула донька, то вона тільки підтримала цю ідею.

Мені не було чого втрачати, тому я й вирушила на чужину. Доньці було трохи важко відпускати мене, але коли я почала надсилати її перші гроші на життя, то сум зник. Я не вміла відмовляти своїй доньці, тому що завжди хотіла, щоб вона отримувала все найкраще, а коли я почала заробляти більше ніж будь-коли, то відмови зникли взагалі.

Чоловік часто потурав мені цим і говорив, що таким чином я тільки псую її, але я щиро не розуміла, чому я не маю права побалувати свою єдину дитину? Але незабаром я зрозуміла всі чоловікові слова й змогла визнати свою помилку.

Реклама
teletype.in

І от коли, 2 роки тому, моя доця попросила мене повернутися додому на такий собі «декрет», то я і не змогла її відмовити.

Вона довго мене впрошувала й говорила, що не справляється і я таки вирішила, що потрібно їхати додому. На той момент, я вже знала, що втрачаю гарну й перспективну роботу в Італії, але це не зупиняло мого материнського поклику. Я думала, що моє повернення додому змінить моє життя на спокійне родинне пристановище, але сталось не так, як гадалось….

Повернулась я додому не як помічниця та бажана гостя, а як домашня робітниця. Можна сказати, що я робила все по дому. Звичайно, доньці було важко з дитиною, тому що вона плаксива, але ж, люди, я працювала по повному графіку (бо не хотілось сидіти на шиї у зятя), тоді приходила додому, прибирала, готувала їсти, прала, а зранку прокидалась раніше всіх, щоб приготувати всім сніданок та донці обід.

До того ж, рік тому моя мама прихворіла і я стараюсь її відвідувати хоча б на вихідних, щоб її по дому допомогти та й у господарстві роботи чимало, а коли прошу дочку з зятем зі мною поїхати, бо одна не справляюсь, то вони не хочуть, обґрунтовуючи це тим, що з дитиною дворічною незручно автобусами їздити, от коли машину куплять, тоді й поїдуть.

Мене вже це почало дратувати, скажу чесно. Мало того, що більша частина моєї української зарплатні йде на домашні турботи, так ще й вони взялися натякати на мої відкладені гроші у банку, щоб купити їм машину!

Мама радить мені йти з того дому, бо від них добра не дочекаєшся та й моїй дочці прийшов час самостійно вчитися піклуватися про сім’ї, а у мене ще не один десяток попереду. От я і вирішила, що час тікати від вічно незадоволених зятя та доньки в Італію, мамі вже краще, буду її гроші надсилати, а донька та зять і без мене справляться. Може, з Божою поміччю і на власну квартиру зароблю.

Реклама

Також цiкаво:

Close