ЖИТТЯ

Найкращий друг допоміг мені стати батьком — тепер у мого сина два тати, жінка обрала мене, і ми щасливі

З Мариною ми вже чотири роки в шлюбі, до того два роки зустрічалися. Моя жінка  справжнє чудо, вона чуйна, ніжна та любить піклуватися про людей, однак, на жаль, ми довго не могли завести дитину, тому з кожним роком моя Марина ставала все сумнішою. Лікарі казали, що ми здорові, й шанс народити малюка є.

Так, на четвертому році подружнього життя у нас з’явився Давид, мій син був такий схожий на свою маму! Тоді я думав, що Марина буде на сьомому небі від щастя, але післяродова депресія тривала ще два місяці й напружена обстановка у домі була щодня.

Якось я прийшов з роботи і не побачив ні жінки, ні сина, а на столі стояла записка: “Вибач, але я не можу це тримати в собі… Давид не твій син. Дякую за все, що ти для нас зробив”.

Реклама

В той момент я не знав, що мені робити, куди йти. Відразу почав телефонувати мамі Марини, її там не було, потім набрав спільних друзів та знайомих  також немає. Тільки одна людина не брала слухавку  мій найкращий друг дитинства Андрій. Я відразу побіг до своїх батьків, вони нічого не знали, Марини там не було, і тоді мама мені дещо розповіла:

“Синку, так ти піди до Андрія, він часто бував у вашому домі, коли ти був на роботі, Марина ще казала, що ти в курсі”.

Але я не був в курсі! В голові почали складатися пазли, і я зі всіх ніг кинувся до квартири друга.
Андрій відкрив мені двері з серйозним обличчям, я вже хотів кинутися на нього з кулаками, але почув плач сина на кухні. За столом сиділа Марина, Давидик лежав у неї на колінах, моя дружина мала заплаканий вигляд, я ще ніколи її таку не бачив.

Вона хотіла щось сказати, але Андрій перебив її:

“Тобі ні в чому виправдовуватися. Друже, ми з твоєю жінкою дещо дізналися, коли ви проходили обстеження у лікарні, тоді у вас не виходило народити дитину. Так от, за результатами всіх аналізів, ти безплідний”.

Після цих слів Андрій дав мені в руки лист, який підтверджував діагноз. З моїх очей чомусь почали капати сльози, я стояв наче вкопаний і не міг поворухнутися, знав, що це не кінець історії.

“І що, ти вирішив бути добрим самаритянином і зробити дитину моїй жінці?”, – спитав я з агресією.

“Ні, я б собі таке не дозволив! Марина не хотіла тобі казати про висновок лікарів, тому ми придумали план  штучне запліднення, я тільки став донором у лікарні, між нами нічого не було і бути не може!”.

“Коханий, прошу тебе, повір йому, бо це чиста правда, я думала, що зможу жити з цією таємницею, але це не чесно по відношенню до тебе. З кожним днем після пологів мені було боляче дивитися на сина та тебе, адже я обманювала вас обох. Ти маєш право на правду. Вибач мені, будь ласка, я хотіла як краще… Я розумію тепер, що ми розлучимося, мені б цього дуже не хотілося, однак рішення за тобою”,– промовила моя жінка.

“Ви за моєю спиною зробили те, на що б я не наважився за все своє життя… тепер я дивлюся на сина і не можу згадати, уявити, як це  життя без нього. Андрію, ти справжній друг, бо подарував мені найцінніше, що тільки міг. А ти, Марино, вірна дружина та прекрасна мама, бо зробила все заради збереження нашого шлюбу та продовження роду. Я не можу тримати на вас зла, ви мені цінні обидва”.

Ми стояли на кухні, плакали та обнімалися. Тоді я запропонував другу стати хрещеним батьком Давида, а він погодився.

Наразі ми вирішили, що нічого сину не скажемо, коли він виросте, адже у нього і так будуть два тати  один хрещений, а другий рідний.

Реклама

Також цiкаво:

Close