ЖИТТЯ

Найрідніша людина, яка мене завжди розуміла і підтримувала, тепер не зі мною, але залишила приємний сюрприз

Усі свої свідомі роки пам’ятаю, що мені приділяли менше уваги, ніж старшому брату.  Мати часто розповідала, що від був дуже хв0робливим хлопчиком у дитинстві. А тому я з’явилася в родині аж через сім років. Напевно, його хв0робливість і стала причиною надмірної уваги і опіки. Я ж, на щастя, майже зовсім не хв0ріла і ніяких проблем зі мною не було.

Пізніше, коли Денис підріс, став юнаком, батьки постійно його хвалили і пишалися ним. І не зважаючи на його погану успішність у навчанні, він був гордістю родини. Варто додати, що уже з ранніх класів він активно займався спортом і працював над собою. Тому був впевненим в собі й міг відстояти свою точку зору та захиститися в будь-якій складній ситуації. Але у стосунках з людьми й дівчатами брат був, м’яко кажучи, не найкращим прикладом. Він часто змінював дівчат, обговорюючи недоліки кожної в компанії хлопців. Батькам часто потрібно було допомагати по господарству, але часу на це в нього майже не знаходилося.

Ми були зовсім різними. Я спокійна і розсудлива дівчинка, хоча на сім років молодша. Брат – самовпевнений мачо, який завжди думав лише про себе. Але батьки завжди його підтримували  і захищали. На мої зауваження завжди було пояснення: «Він старший, його потрібно слухати». Єдина, хто мене завжди підтримувала і розуміла, була бабуся Ніна. Вона була дуже мудрою жінкою і прекрасно розуміла мої почуття. Бабуся майже все дитинство провела зі мною, адже мама була змушена багато працювати, щоб забезпечити родину. Тому декретна відпустка тривала недовго. Пам’ятаю, як щоранку бабуля тісно заплітала мені косу, а ввечері розплітала. А я дуже тішилася, адже після коси волосся було дуже кучерявим. Завдяки бабусі я вивчила багато народних пісень, які знадобилися мені в університеті. З бабусею я провела своє дитинство. Дениса вона теж любила, але вважала, що чоловік має бути серйознішим. Йому приділяла менше уваги.

Реклама

Коли бабусі не стало, мені стало зовсім самотньо. Найрідніша людина, яка мене завжди розуміла і підтримувала, тепер не зі мною. Я навіть не підозрювала, але свій будинок бабуся заповіла мені. Так як я була вже повнолітньою, то спадок я отримала.

Я раділа з того, що бабуся залишила результат свого життя мені, але зовсім не знала, як це сприймуть батьки. На той час я закінчувала четвертий курс філфаку і мала стосунки з хлопцем. Ми планували одружитися, тому отримати окреме житло для мене було справжньою казкою. Я хвилювалася, що батьки будуть простувати рішення бабусі, спробують забрати дім. Як виявилося, хвилювалася не даремно.

Дізнавшись про заповіт, родина стала лютими ворогами. Батьки вимагали продати дім і розділитися з братом. Брат  ненавидів мене. А тато взагалі розповідав, що я не маю ніякого відношення до будинку, адже він перший спадкоємець, так як рідний син. Вони не хотіли тіснитися у квартирі, знаючи, який великий будинок пустує. Я пропонувала жити всім разом, але моє прохання ніхто не підтримував. Я твердо вирішила, що мушу всяко відстоювати своє право і маю прожити щасливе життя в домі, де пройшло моє щасливе дитинство. Батьки не зрозуміли мого вчинку і назавжди прокляли мене. А брат взагалі покинув рідне місто і роками про нього ніхто не чув…

Реклама

Також цiкаво:

Close