Мене зовуть Вероніка Вікторівна. Донька моя, Валентина, вступила до столичного університету. В останні дні серпня я вирішила з нею поїхати. Хотіла допомогти облаштуватися в гуртожитку, а також піти на свято Першого дзвоника та відвідати батьківські збори.
У Києві живуть мої родичі по батьківській лінії. Я й вирішила двох зайців убити: і дочку влаштувати, і двоюрідну сестру відвідати.
З дому я взяла закрутки різні: огірки солоні, мариноване асорті, варення. Також у сумку поклала домашню ковбаску, спечений мною хліб та сало. Зайшла я також до столичного супермаркету. Там купила гостинців різних: смаколиків, шинку, сир. Придбала також кожному подаруночок. Я не бачила своїх родичів декілька років. Хотілося їм приємне зробити.
На порозі нас з донькою зустріла моя двоюрідна сестра. Вона забрала сумки і повела нас до кухні пити чай. Ми були голодні з дороги, тому сподівалися щось перекусити. Але на столі стояла лише тарілка з хлібом, змазаним маслом. Я, звичайно, нічого не сказала. Думала, сестра втомилася після роботи, не встигла нічого приготувати.
Але зранку замість сніданку нас знову чекало теж саме. На столі – лише батон з маслом та кава. Я взяла сестру за руку і сказала:
– Аню, я тобі скільки добреників навезла. Давай діставай, поснідаємо нормально.
Та вона відповіла:
– Розумієш, ми звикли так снідати. Більше нічого зранку не їмо.
Ми з Валею з’їли свої бутерброди, запили кавою. По дорозі до гуртожитку зайшли до кафе. Замовили борщу та печеної картоплі зі стейками.
До сестри поверталася я вже одна, пізно увечері. Донька облаштувалася у гуртожитку. Коли прийшла, мене чекала вечеря – вівсянка з маслом. Без хліба, і без чаю цього разу.
Я нічого не стала пояснювати сестрі. Зібралася та поїхала до готелю. Треба було відразу так зробити, а не їхати до родичів. Краще продукти та гроші, витрачені на подарунки, дочці б віддала.
