Знаєте, ви ніколи не можете сказати, як вчинить людина. Ви навіть не зможете з впевненістю сказати, яка буде людина через декілька років. Звісно ж, ніхто цього не зможе сказати. Проте я не очікувала таких кардинальних змін від чоловіка, якого я дуже кохала.
Я вийшла за нього, коли мені було всього двадцять один рік. Він вже працював, а я лише закінчувала університет. Ми були молодою сімейною парою. Тоді, на початку, ми ще навіть не думали про те, щоб народжувати дітей. Ми не мали нічого, а жити в орендованій квартирі і народжувати там дитину я не хотіла.
Потрохи ми налагодили своє життя. В чоловіка була хороша робота, я також знайшла дуже непогану вакансію, на якій пристойно так заробляла. Навіть взяли під виплату квартиру та недорогу машину. В той момент я подумала, що раз в нас вже є квартира та машина, то виходить ми можемо народити дитину, яку я так давно хотіла.
Тоді мені вже було майже двадцять сім років. Я вже точно знала, що хочу дітей. Проте коли я почала про це говорити з чоловіком, то отримала не ту відповідь, котру очікувала. Він просто холодно та безчуттєво відповів: «Нам ще рано про дітей думати. Після тридцяти може народиш, а поки – ні!»
Добре, нехай, я все розумію. Тому вирішила жити лише для себе та чоловіка, поки не прийде третій десяток. Весь побут я повністю тримала на собі. Кожного дня я приходила на роботу, а вдома все по колу: готування, прибирання, прання. І так кожен день. А чоловік себе побутом не напружував. Приходив з роботи, їв, лягав на диван та дивився телевізор. Міг ще допізна в комп’ютерні ігри грати і заважати мені спати.
Я вірила та чекала свого тридцятиліття. Я певно ще ні одного дня так не чекала, як свого тридцятого дня народження. Пройшли ці три роки. І за ці роки чоловік дуже змінився. Буквально його було важко впізнати. Він став дуже нервовим, агресивним та частенько став на мені зриватися. Бо в нього проблеми на роботі. Але при цьому його не цікавило, чи є в мене такі проблеми, і чи часом мені не важко тягнути на собі роботу і побут. Я мала все робити сама та ще й завжди мати хороший настрій.
Настав мій день народження. Нарешті! Нарешті мені виповнилося тридцять років! І після свята я вирішила запитати чоловіка про дітей.
– Коханий, я нарешті дочекалася свого тридцятиліття і тепер хочу тебе дещо запитати!
– Ну питай, люба.
– Мені тепер тридцять. І я дуже сподіваюся, що тепер про дітей не рано думати?
– Думати не рано, а от народжувати ще не час.
– Тобто? Ти ж мені казав…
– Я тобі казав, що після тридцяти народиш. А після тридцяти може бути і в тридцять три, і в тридцять сім, і в сорок. Ти сама бачиш, що в мене величезні проблеми на роботі…
– Але ж…
– Все, відчепися від мене з цією дурнуватою темою. Мені зараз взагалі не до цього!
Такі слова дуже сильно образили мене. В середині щось обірвалося наче. Я так цього довго чекала, а тут таке розчарування. Я не втрималася та сказала:
– Я почекаю ще рік. Я чекаю на твоє рішення в цей ж день рівно через рік…
Весь наступний рік відносини з чоловіком в нас були дуже напружені. Не сказала б, що в ми ще були рідними людьми одна для одного. Весь цей рік чоловік взагалі не згадував про нашу розмову та не починав говорити на тему дітей. І через рік, на свій день народження я не витримала та почала розмову першою. Знову.
– Слухай, от поясни мені – для чого ти мене так мордуєш? Тобі подобається знущатися наді мною? Якщо ти не хочеш дітей, або не хочеш дітей саме від мене, то так і скажи! Навіщо мене так мучити? Давай тоді підемо різними дорогами, раз наші світогляди не співпадають!
– А знаєш, дійсно! Давай розлучимося! Ти мене вже дістала зі своїми дітьми! Клюєш і клюєш мені мозок з тими клятими дітьми!
Звісно ж, я важко пережила розлучення, бо ми були в шлюбі десять років, але так буде краще. Я не хочу більше мучитися та бути з людиною, яка має кардинально інші погляди на життя. Тим більше він став набагато жорстокішим, ніж коли ми познайомилися. Не очікувала від нього таких змін.
Ми розлучилися приблизно через три місяці після мого тридцять першого дня народження. Квартиру ми вирішили продати та отримані гроші розділити порівну. Оправитися від розлучення мені допоміг мій колега по роботі. Він став надійною опорою та підтримкою.
З часом, коли повністю оправилася від розлучення, я зрозуміла, що кохаю свого колегу. Ми почали зустрічатися, а потім і одружилися. А через рік після одруження я дізналася, що вже на четвертому місяці вагітності.
Мені було важко усвідомлювати, що я витратила десять дорогоцінних років на не того чоловіка, але, з іншого боку, він дав мені безцінний досвід, який я не забуду ніколи і більше ніколи не буду сліпо вірити та чекати. Тепер я буду жити щасливим життям з коханою людиною та майбутньою дитиною.
