Наше життя стало нестерпним, коли мама вийшла на пенсію.

Ми були ще молодим подружжям, коли назбирали кошти на власне житло. І коли будинок по сусідству з моїми батьками виставили на продаж, ми дуже зраділи й відразу купили його. Спочатку нам було так зручно поруч з батьками, було на кого залишити дітей, до кого прийти в гості попити чай. Та потім все змінилося: моя мама вийшла на пенсію…

Те, що зять із тещою не може знайти спільну мову, не новина ні для кого. Проте моя мама, напевно, перевершила всіх, адже вона не може знайти спільну мову навіть з власною дочкою. Коли ми поселилися поруч, усе було добре, ми часто ходили один до одного в гості. Навіть хвіртку між парканами нашими зробили, вона була весь час відкрита, тож діти часто бігали до бабусі з дідусем. Коли ми хотіли провести з чоловіком час лише вдвох, то легко могли залишити дітей батькам.

Та рік тому ситуація змінилася на гірше. Моя мама вийшла на пенсію, і вона вирішила тепер щодня проводити кожну вільну хвилину в нас. І не просто приходити в гості, а читати «моралі». Вона почала вказувати, що і як мені готувати, коли і як прибирати. Виявилося, що навіть перу речі в пральній машинці я не так, як треба. Теж стосувалося і мого чоловіка: мама вказувала, що йому треба робити по дому та як.

Та апогеєм стало те, що вона взяла за звичку приходити до нас у вихідні з самого ранку. Вона почала приносити готову їжу, адже я на вихідні, за її словами, сніданки не готую, а діти ходять голодні. Вона не просто заважала нам висипатися, робила зауваження, а навіть меблі переставляла, коли ми були на роботі. Заглядала вона і до нас у спальню. Звичайно, ні чоловік, ні я цього не витримали. Я поговорила з мамою, у черговий раз, тільки ще різкіше, ніж завжди, і забрала ключі від нашого дому. Також чоловік повісив замок на хвіртку між нашими дворами.

Ми продовжували спілкуватися з батьками, приходили до них в гості, та на свою територію не запрошували. Діти також часто залишалися з бабусею, проте в неї.

Та одного разу чоловік тяжкo зaхворів та oпинився в лiкарні. Мені довелося просити маму посидіти з дітьми майже кожного дня. І вона погодилася, проте за умови, що вони не будуть приходити до неї, а вона прийде до нас. Кожного разу як я поверталася з лiкарні, то бачила, що мама то перевісила речі, то переставила меблі, то знову принесла готові страви. Розмови не подіяли, тож я попросила її більше не приходити. Чоловік уже думає переїжджати.

Я не знаю, що робити, проте маму більше запрошувати до себе не буду. І не спілкуватися з батьками не можу. Я розумію, що їй на пенсії сумно, та більше так я не можу…