«Настя, ти нас з батьком вже дістала. Вилізла нам з батьком на шию і ніжки звісила! Могла б хоч з чоловіка свого нeпyтьoвoго гроші «вuбuти»!

Після poзлучення моє життя у батьків стало схожим на кaтopгу. Щодня я слухаю одне й теж. Мама не опустить моменту нагадати мені, яка я нiкчeма та нeвдaха, що навіть не спромоглась вuбити з чоловіка aлiмeнти.

Мене звати Настя. Зараз мені 27 років, і єдиною моєю радістю у житті є донечка Олеся, якій 2,5 роки. Пів року тому я стала «розлученою», тому що не могла більше терпіти постійних гулянок чоловіка. Він ніколи не думав про нас з донькою, у його голові гуляв вітер, хоча йому було 30. Спочатку я грозилась розлученням, то чоловік мене зупиняв, а коли таки подала, то він швидко змирився з таким поворотом подій і навіть не пробував нас повернути.

Жити одній з дитиною на орендованій квартирі я б не потягнула, тому мені не залишалось нічого, як повернутися до батьків, які вирішили мені замість життя влаштувати каторгу.

Перший час я надіялась на фінансову підтримку чоловіка, але мені дали ясно зрозуміти, що офіційно він не влаштований, тому я отримуватиму копійки. Він спромігся заплатити лише за два місяці, а потім і зовсім про це забув. Сидіти у батьках на шиї за декретні гроші я не хотіла, тому швидко відправила доньку у дитячий садок, а сама повернулась на роботу. Моєї зарплати вистачає, щоб купити Олесі все необхідне та віддати батькам половину на харчі та оплату комунальних послуг.

Місяць тому я почула про можливість працювати вдома. Знайшла підробіток, почала працювати вночі по кілька годин. Все зароблене звідти я відкладаю на нове житло для нас з донькою, бо жити вдома нестерпно.

З мамою у нас досить дивні стосунки. Вона мене любить, але по-своєму, хоче, щоб я завжди була самостійною та незалежною. З дитинства мене вчила виживати самостійно, і та ситуація, у якій я опинилась, їй зовсім не подобається. Звісно, батько знає про те, що мама мене психологічно тероризує, але не втручається. Він переконаний, що це наші справи й це непоганий спосіб виховання.

Після закінчення 11 класу моє життя стало повністю самостійним. Фінансово батьки допомагали мені дуже рідко, тому навчання в університеті я поєднувала з роботою, щоб навчитися заробляти собі на життя. Після університету я знайшла постійну роботу, яка приносила мені непоганий заробіток, а потім заміжжя, яке закінчилось провалом та народження Олесі повернуло мене назад на «шию батьків». Мама відверто мені говорила, що якби не онучка, то вона б і не подумала мене прийняти назад додому.

Щодня мій ранок починається з улюбленого: «Настя, ти нас з батьком вже дістала. Вилізла нам з батьком на шию і ніжки звісила! Могла б хоч з чоловіка свого непутьового гроші «вибити»!»

Батьки не можуть прийняти мене. Вони вважають, що нормальна людина до мого віку повинна була б заробити собі на житло, а не жити з батьками. Проте найбільше їх дратує інше. Ми з мамою вирішили розділити домашні обов‘язки й один тиждень я прибираю й готую, а інший вона. Я працюю на двох роботах та ще й маю донечку глядіти, тому робити все круто у мене фізично не виходить й нерідко я вирішую нагодувати сім‘ю напівфабрикатами, чого вони не можуть терпіти.

Зараз я сплю максимум 5 годин у постійних спробах заробити більше грошей. Звісно, це впливає на мій настрій та фізичну придатність. З донькою мені тепер гратися важче, й тут знову мама зі своїми докорами, що їй жилось ще важче, але вона ніколи не забувала про мене, а ось я невдаха у всіх розуміннях.

Я не розумію своїх батьків. Вони мали б підтримувати мене, натомість я слухаю лише докори. Орендувати житло не бачу сенсу, тому хочу назбирати грошей на найдешевшу однокімнатну квартиру, щоб лише почати жити нормальним життям у своєму куточку. З донькою я все одно стараюсь проводити багато часу. Звісно, це виходить не так багато, як раніше, але й у мене обставини змінилися.

Недавно знайома розповіла мені, що змогла заробити хорошу суму сурогатним материнством. Я почала всім цікавитися і дійсно зрозуміла, що це хороший шанс швидко заробити нам з донькою на житло. От тільки була одна проблема — я мала чотири останні місяці бути у столиці під постійним наглядом лікарів. Звісно, доньку я б туди взяти не могла.

Я думала, що коли все це поясню мамі, то вона зможе побути з донькою цей проміжок часу, але вона суворо стала на тому, що це проституція, і вона точно такого підтримувати не буде.

Зараз я опинилась над прірвою. Я не знаю, як мені бути далі, але відчуваю, що ще кілька місяців з мамою просто не зможу витримати. Почала думати навіть над тим, щоб здати Олесю на чотири місяці в інтернат, але не можу я так з нею вчинити, це надто жорстоко. Можливо, у вас є поради? Як бути у такій непростій ситуації?