«Навіщо мені знайомитися з ним? Це ж його син, не мій!» – відповіла сестра чоловіка

До нас у гості з іншого міста приїхала сестра чоловіка Ірина. Була вона не сама, а з однорічною донькою. Давно у нас не гостювала, тому й вирішила завітати на вихідні.

Ірина два роки тому вийшла заміж. На весіллі я не була, бо саме їздила у відрядження за кордон. Тому мені цікаво було послухати про її життя.

Чоловіка якраз вдома не було. Я заварила каву. Поки маленька племінниця спала, ми розмовляли  на кухні.

Ірина розказала мені, що чоловік її старший за неї на 14 років. Живуть вони в двокімнатній квартирі. Він багато часу проводить на роботі, але повністю забезпечує їхню сім’ю.

Найбільше жінка розповідала мені про донечку: як народжувала, що вже вміє робити крихітка, як вона любить її. Це й не дивно, адже дитина була для Ірини дуже бажаною.

Ненароком жінка згадала, що у чоловіка від першого шлюбу є дванадцятирічний син. На моє запитання, як вона з ним спілкується, Ірина відповіла:

– Ніяк. Я навіть не знаю його.

– Чому? Колишня жінка чоловіка не дозволяє?

– Навіщо мені з ним знайомитися? Це ж його син, не мій! На вихідний знову Павло до нього поїхав. – відповіла сестра чоловіка.

– А ти не хочеш, щоб діти познайомилися? Яна все ж таки його сестра по батькові!

– Вона маленька ще. Нічого не розуміє. Його син хотів приїхати. Але я не дозволяю.

– А чоловік як до цього ставиться?

– Давай цю тему закриємо. Нам більше поговорити немає про що?

Я замовкла. Мені було шкода Ірину за її обмеженість. Після цього мені вже з нею і говорити не хотілося. Здається, вона зрозуміла це. Бо в нашій розмові виникла якась напруга. Добре, що чоловік повернувся.

Як можна не приймати дитину свого обранця? Я думаю, що й дітки теж мають спілкуватися між собою. Вони ж брат і сестра!