ЖИТТЯ

Навіщо народжувала тоді, якщо нагодувати не можеш?

Своє єдине дитя кішка вилизувала з особливою любов’ю.

– Мамо, досить, я й так чистий, мені вже боляче – пищало тихенько котеня.

– Не переч мамі, я краще знаю, коли ти чистий, а коли ні. А зараз, посидь тут і почекай, доки я знайду нам чогось поїсти. Добре?

Реклама

– Так, а можна мені з тобою піти на пошуки?

– Ні, ти ще занадто маленький. Тобі варто приберегти сил. А потім я постараюсь знайти тобі доброго господаря.

– Господаря? Я не хочу. Я хочу з тобою бути, мамо.

– Ой, нічого ти ще не розумієш. Зі мною тобі буде добре до зими. А там холоди настануть й прийдеться виживати. Ти думаєш мало таких, як ми, що хочуть жити? Ох, їх багато любий, а взимку йде справжня боротьба за місце у теплому підвалі чи шматок хліба. А для того, щоб брати участь у поєдинках треба кігті міцні мати, а у мене і їх не має.

Реклама

– Але ж у мене є, мамо!Я зможу нас двох захистити!

– Так, любий мій, зможеш, але пізніше, коли підростеш, а зараз тобі потрібно знайти дім.

– Мамо, а що сталось з твоїми кігтями?

Моя господарка не любила, коли ми щось дерли й відрізала нам їх.

– У тебе є господарка? А чому я ніколи її не бачив?

– Любий, я тобі розповім це пізніше, бо це довга історія, а зараз почекай мене тут, доки я знайду нам поїсти.

adfave.ru

Красива руда кішка відправилась до найближчого магазину. Тут нерідко бували добрі люди, що кидали її хліба, або й ковбаски. Особливо, вона любила світловолосу продавчиню, що завжди давала її, як не рибку, то шматок ковбаски. А сьогодні дала цілих три шматки! Тому кицька швиденько з’їла два, а третій збиралась понести кошенятку. Звичайно, перед цим, вона вдячно потерлась об ноги своїй рятівниці й побігла. Але дорогу її перегородив лахматий та обдертий сірий кіт.

– А чому ми це не ділимось? Куди здобич несемо?

– Та котику моєму маленькому. Він ще зовсім малеча, тільки недавно бачити почав, то йому сил потрібно.

– А ти думаєш у нас тут мало таких котенят, як твій малий? І всі вони теж їсти хочуть, а ти все у свою нірку гребеш!

– Ти ж знаєш, що я б залюбки поділилась, але він вже другий день майже не їсть! Не можу ж я його залишити голодною смертю помирати!

– Звичайно, не можеш, а інших же можеш! Якщо знала, що не потягнеш котеня, то навіщо народжувала?

– Виходу у мене не було.

– У тебе значить виходу не було, а ми тепер всі повинні страждати та недоїдати, щоб твоє чадо поїло?

– Чому це недоїдати? Я його сама годую.

– Ох, ти глянь, яка вона самостійна! Ти ж знаєш, що людині все одно, кому їсти давати й це випадковість, що саме тобі вона кинула їсти. Якби не ти зі своїм чадом, то можливо б ця ковбаска перепала мені, чи ще кому! Ти повинна віддати цей шматок ковбаси. І краще буде, якщо ти зробиш це вже.

– Ні, я не віддам його тобі.

– Тоді тільки ти винна у тому, що станеться далі.

У цю мить сірий кіт наскочив на неї та бив й дряпав її доти, доки вона збезсилена не впала і з її рота не вилетів заповітний кусок ковбаси. Він швидко його поглинув і пішов далі, мов нічого не сталось. А кішка отямившись, полізла у кущі, де намагаючись залікувати свої рани провела цілу ніч і тільки під ранок повернулась до котенятка.

– Мамо, нарешті, тебе так довго не було, я так хвилювався!

– Все добре, я тут.

– Але ж у тебе кров! Тебе хтось образив?

– Ні, синку, я просто впала.

– Мамо, ти обма

– Ні, я не обманюю, я дійсно впала й поранилась.

– Мамо, ти виглядаєш дуже хворобливо, що мені зробити? Чим допомогти?

– Нічим, любий, я посплю, відпочину й прокинуся з новими силами, а ти поки я спатиму нікуди не ходи, будь біля мене.

– Добре, мамо.

112.ua

Мама, проспала весь день, інколи прокидалась, перевіряла, чи на місці син й далі лягала спати. А у малого котика вже живіт зводило від голоду, тому він все-таки виліз з їхнього сховища, швиденько поїв трави та двох спійманих мух і повернувся назад. А наступного ранку мама прокинулась й почала з ним говорити.

– Синку, сьогодні ти маєш зробити все, як я скажу!

– Добре, а що зробити?

– Слухай уважно і запам’ятовуй.

– Добре.
Сьогодні ти відправишся до людей.

– Але ж мамо, як я без тебе?

– Все буде добре, не перебивай мене і запам’ятовуй все, що я скажу. Я так хотіла тебе навчити, але схоже не встигну.

– Мамо?

– Ти повинен відправитися до людей і бути таким ніжним, як ніколи не був. Мурликай, нявкай, не соромся тертися їм об ноги. Хтось обов’язково тебе помітить і забере. Так ти знайдеш свого господаря. Бо інакше ти не виживеш. Сюди не повертайся.

– Мамо, а як же ти? Я не хочу без тебе йти до людей!

– Синку, я розумію, але ти повинен зробити, як я тебе прошу. І пам’ятай, що я тебе сильно люблю і говорю це все від любові до тебе.

– Мамо, але я не хочу йти від тебе.

– Це не обговорюється, ти повинен піти!

Маленьке котеня вийшло неподалік їхнього сховища й почало жалібно нявкати. Та так жалібно й щиро, мов намагався виплакати весь біль від прощання з мамою.

Чимало людей проходило повз. Деякі його відкидали, деякі гладили, але лише одна дівчинка насмілилася взяти його у руки.

– Мамо, поглянь який він красень. Візьмімо його додому!

– Доцю, у тебе є гарний породистий кіт, навіщо тобі цей вуличний блохастик?

– Але ж мамо! Я хочу! – здавалось мама вже ледь не дала згоду, як котеня почало сильно дряпатися. Він раптом усвідомив, що не хоче йти до господарки, якщо його беруть без мами. Він піде у дім тільки, якщо візьмуть його і маму.

У момент, коли котик подряпав дівчину вона впустила його і він швидко побіг до схованки й почав ще жалібніше нявкати, щоб люди підійшли й допомогли його мамі, але двоє були уже ображені на котеня й мама тільки промовила: «Не здивуюсь, якщо у нього не тільки блохи, а й сказ. Ходімо, люба!»

Котеня зовсім не хотіло образити дівчинку, він просто хотів, щоб його мамі допомогли.

На ніч котеня повернулося до мами зі шматком ковбаси, йому дали два шматки якісь перехожі. Попри те, що маму порадувала якась їжа та на сина вона насварилась, бо хотіла, щоб він знайшов собі дім. Так тривало ще два дні.

thingx.ru

А на третій, розпочався сильний дощ, тому люди навіть не зупинялися, щоб погладити котеня, а його сили нявкати майже закінчилися, тому він пішов до калюжі, щоб попити води й раптом не відчувши власного тіла повністю впав у калюжу.

Через мить, він відчув, що його взяв хтось і запхнув у теплу куртку.  Мить він радів, а потім згадав про поранену маму, вискочив з куртки й стрімголов побіг до сховища й нявкав так жалісно, як ніколи раніше!

На диво, ця людина не пішла далі, як інші, а підійшла до тої фанери прикритою листям, відсунула її й побачила там скривавлену руду кішку.

«Це ти так свою маму рятуєш?» – запитала людина, підняла обох на руки й рушила з ними до якогось незнайомого дядька. Як почув він зі слів свого господаря – це «ветеринар».

Йшов час, котеня росло, мамі ставало краще і вона почала, як раніше вилизувати свого сина, але тепер він не хотів її перечити, бо вже відчув страх втратити її.

А господар їх виявився одним з найкращих людей, що могли бути, бо піклувався про них та любив їх!

Реклама

Також цiкаво:

Close