– Мамо, у мене до тебе серйозна розмова, як до жінки, нам треба “дещо” обговорити! – звернулась до мами п’ятирічна Яна й уважно поглянула на маму.
– Поговорім, а про що, якщо не секрет?
– Ну, як і всі жінки, мамо, про чоловіків! – відповіла здивовано донька, мов це було надто очевидно.
– Тоді ми говоритимемо, доцю, не про «дещо», а про «когось» – посміхнулась мама.
– А чому не про дещо? – не могла зрозуміти Яна.
– Коли мова йде про людей, то варто казати, що ми говоримо про «когось».
– Ну, ти мене й плутаєш, мамо, а розмова ще навіть не почалась.
– Ой, доцю, ну, кажи, що там тебе турбує? – запитала й розсміялась мама.
– Мене турбує «хтось, чи «когось», чи як там ти казала, не важливо! Тато мене турбує!
– А що з ним сталось?
– Ну, мамо, навіщо ти так часто пристаєш до тата вночі?
– Тобто пристаю? – запитала мама з враженим виразом обличчя – Ти хіба не спиш?
– Сплю, але часто чую, як ти просиш його, щоб він вимкнув комп’ютер, але ти ж знаєш, що він там працює для нас. Тобі заробляє на нові платтячка, а мені на лялечки, то навіщо ти йому заважаєш?
– Ой, доцю, пообіцяю, що більше так не робитиму. Це все, про що ти хотіла зі мною поговорити?
– Так, все, мабуть, тепер потрібно повертатися до готування вечері, а то тато незабаром повернеться додому.
Мама пішла швиденько щось готувати, а Яна побігла до віконечка, щоб у ньому побачити, як тато повернеться додому!
