Бабуся із великим задоволенням відділила онукові ту частину своєї ділянки, де був невеликий будиночок. Молоде подружжя із радістю обживало нове помешкання. Назар поводив себе як справжній господар будинку, ходив із високо піднятим носом, хоч дружина була спонсором ремонту та облаштування помешкання. Чоловік безмежно пишався собою, проте жінка мала вимолювати в нього гроші на будь-які дрібниці.
Інна жила з мамою в тісній однокімнатній квартирі в не найкращому районі міста. З молодого віку вона почала працювати та заробляти хороші гроші, які відкладала на придбання власного житла. Згодом мама переїхала жити в село до батьківської хати. У такому поважному віці їй хотілося бути ближче до природи.
Згодом вона захотіла продати квартиру, про що й повідомила своїй доньці. Мамі були потрібні гроші для відбудови свого будинку в селі, а на той час дівчина назбирала не так багато грошей, всього лиш сто тридцять тисяч гривень.
Життя ішло. Через деякий час вона познайомилася з Назаром, почали дружити. А незабаром дівчина закохалася в нього з головою, і так розпочалися їхні стосунки.
Тоді хлопець орендував для себе квартиру, тому що власного житла не мав. Працював на роботі, зарплата була середньою, проте не стабільною. Але Інна ніяк не реагувала на це, їй було байдуже, адже закохалася не задля вигоди.
Одного дня мама поставила Інну перед фактом, що тій потрібно якнайшвидше виселитися з квартири, тому що вже є покупець. Мати навіть не поцікавилася, чи є куди з’їжджати її дитині. Мабуть, вона була переконана, що дівчина у свої роки має жити самостійним та незалежним життям.
Інна переїхала жити до свого хлопця. Дівчина була вправною господинею, смачно готувала, завжди у квартирі була чистота та порядок. Від моменту переїзду дівчини у квартирі запанували затишок та гармонія. На столі або в холодильнику завжди було щось смачне.
Ось так дівчина розпочала своє життя в цивільному шлюбі. Для неї не мало жодного значення усі офіційні моменти. Проте тепер Інні ніяк не вдавалося продовжити відкладати гроші. Адже зарплата хлопця була не стабільною, час від часу дівчина змушена була діставати гроші зі своїх збережень.
Єдине, що заставило Інну та Назара офіційно зареєструвати свій шлюб – це вагітність. Фінансові проблеми змусили молоду сім’ю перебратися жити до свекрухи, яка жила за тридцять кілометрів від міста.
Інна та мати чоловіка часто не могли знайти спільної мови, виникали різні суперечки, непорозуміння.
Проте Назар на це не звертав увагу, йому було байдуже. Вкрай рідко обіймав дружину та шептав на вухо, що скоро все налагодиться, вони куплять свою квартиру і житимуть в мирі та любові. Він заспокоював її обіцянками на майбутнє.
Згодом Назар та Інна стали батьками чудесної донечки. Тому переїхали жити до бабусі в село. Вони жили в невеликому будинку, а в сусідньому жила бабця. Усі збереження Інни були витрачені на переїзд та закупівлю всього найнеобхіднішого.
Обставини склалися так, що буквально через декілька місяців Інна знову була при надії. У сім’ї знову поповнення та цього разу народився син. До народження дитини подружжя все-таки встигло добудувати будинок.
Проте стосунки між Назаром та Інною з кожним роком ставали все гіршими. Чоловік багато дозволяв собі, поводився зверхньо, пихато, нахабно щодо всіх, а особливо до своєї дружини. Інні доводилося ледь не на колінах благати в чоловіка її гроші, аби купити найменшу дрібницю. Наприклад, навіть ті самі шкарпетки. На дітей кожного місяця виділяв певну суму грошей, а от Інні через зуби давав гроші. Їй було соромно комусь розповісти, що дитячі кошти, які надходили від держави, чоловік оформив на себе. І так жінка залишилася без копійки в кишені.
Інні навчалася на вчителя німецької мови, тому вирішила заробляти гроші репетиторством. Проте цих грошей ледь вистачало, аби купувати речі, які необхідні на щоденне використання. Під час чергової сварки Назар сказав дружині, якщо тій не вистачає грошей, нехай іде влаштовуватися на роботу, нащо та відповіла:
– Я можу піти працювати без проблем, але на кого залишити дітей?
Рік минув. Інні вдалося влаштувати дітей до дитячого садочку та влаштуватися на роботу. Проте стосунки подружжя погіршувалися. Назар кожного дня викидав дружині гору претензій, які та не могла ніяк вирішити.
Чоловік постійно дорікав Інні, що їхні діти недоглянуті, яка вона погана матір, у їхньому помешканні постійний бардак, тому що вона на роботі та в неї нема часу, аби все змінити на краще. У висновку Назар змусив жінку звільнитися з роботи та зайнятися будинком та дітьми. На думку чоловіка, ті “нещасні” гроші, які заробляє Інна, не роблять ніякої погоди. Одного разу навіть пообіцяв, що даватиме їй ті сім тисяч, тільки б сиділа вдома та виконувала свої обов’язки. Через наполегливість чоловіка Інна звільнилася з роботи та відразу, нахиливши голову, приступила до виконання обов’язків. А Назар так і не приступив до виконання власної обіцянки, що стосувалася виплати грошей.
Практичного кожного дня Інна шкодувала, що пов’язала своє життя з Назаром. Адже вже й не пам’ятає, коли в останній раз почувала себе щасливою. Вона була позбавлена свободи, індивідуальності. Її мрія – збудувати будинок та почувати себе в ньому вільною – так і не здійснилася.
