Нeoчiкyвaнo для мене зять зaявив, що треба пpoдaти будинок моїх батьків. Я була 0бypeнa, тому прямо йому сказала, що на власне житло їм доведеться заробити caмим. Тоді він вирішив мене шaнтaжyвaтu: або пpoдaєм будинок, або я більше нiкoли не побачу доньку

Так склалось, що ми з чоловіком po3лyчилиcь, коли доньці Насті було 6 років. Пощастило, що він залишив нам нашу 2-кімнатну квартиру, на яку ми разом заробляли. Вдруге я не вийшла заміж, повністю зосередилась на доньці: її вихованні та освіті. Шкода, що вона росла бeз батька. Іноді їй нe виcтaчaє наполегливості. Характером пішла в мене – м’яка і не конфліктна. Через це стpaждaлa, що не може зустріти хорошого хлопця. Але недавно вона познайомила мене з нареченим Максимом – уважним та милим хлопцем.

Мені дуже подобався Максим. Я щиро раділа за свою доньку, що їй нарешті так пощастило. Максим був дуже уважним до Насті й до мене, завжди допомагав і ні разу не скандалив, з усім погоджувався. Але через кілька місяців я дізналась, який він насправді.

В той період в мене захворіла мама, і я змушена була забрати її до себе. Зрозуміло, що їй потрібні були нагляд та допомога. Це дуже не сподобалось Максиму. Саме тоді почала проявлятись його справжня сутність. Я не могла зрозуміти поведінку зятя. Адже мама не була немічною. Навпаки, вона допомагала в легких справах і готувала їсти. А доглядала за нею лише я, це не потребувало багато часу та сил.

Ми з донькою почали віддалятись. Точніше вона з Максимом менше часу проводили з нами. Почали їсти не разом зі мною і моєю мамою, а десь в ресторані чи кафе. А коли ввечері приходили додому, то закривались в себе в кімнаті. Коли я запитала в Насті стосовно цього, вона відповіла, що це мені здалось і що все добре, мені не варто хвилюватись через це.

Але також помітила, що Максим змінився. Раніше і спілкувався з нами, і допомагав по дому. А зараз поводиться так, ніби ми маємо йому прислужувати, виконувати його забаганки. Та й до Насті став менш уважний, більш зосереджений на собі.

Можливо, він завжди таким був, просто ми з Настею цього не помічали. З часом його поведінка ставала все гіршою. Але найбільше мене образило, що він не захотів святкувати зі мною та моєю мамою мій день народження. В цей час зять спланував з Настею вікенд вдвох у Львові. Але донька хоча б подзвонила, щоб привітати мене. А от від нього ні слова побажання не почула.

А коли вони повернулись додому, Максим зразу заявив мені:

– Ми з Настею продаємо будинок ваших батьків, бо нам потрібна своя власна квартира.

Я була шокована його нахабністю. Майже рік він жив за мій рахунок і ні копійки не потратив на продукти чи оплату комунальних послуг. А тепер ще й квартиру захотів.

– Ти що таке кажеш? Я не дозволю вам цього зробити! Хочете власне житло, то заробіть гроші, як це робила я з чоловіком. Як це зробили мої батьки: все життя працювали, щоб купити будинок, який ти тепер хочеш продати.

Вислухавши мене, Максим сказав, що в такому разі він забирає Настю, і вони переїжджають до його батьків. А потім додав, що я більше ніколи не побачу свою доньку.

Весь цей час Настя просто мовчки стояла поруч з Максимом і не заперечила ні слова. Мене дуже засмутила така її поведінка. Але оскільки вона мовчала, отже, повністю підтримує свого чоловіка. Я дуже сподіваюсь, що Настя не пошкодує про таке своє рішення.