А одного дня мaчyxa повела мене у сусіднє село до своєї кoлишньої подруги й говорить до неї: «Ось яку я вам вчену невісточку привела». Я спочатку подумала, що це жарт і побігла за нею, коли вона пішла гeть, а вона почала на мене rpuмати: «Відтепер тут ти живеш, це твій дім, додому не повертайся!»

Надя була найстаршою донькою у сім’ї, тому саме вона з мaчyxoю ходила після шкоди до колгоспу працювати та проводила там всі шкільні канікули.

⁃ Важко тоді жилося, нічого не скажеш. У хатині були одні чоботи на всіх дітей, тому й у кожного був свій день, коли він ходив у школу, а щотижня мінялися днями, щоб не повторюватися. Після школи всі хотіли вчитися, але не всі наважувалися, надто дорого це було. Моя мачуха лише плечима знизувала, коли я повідомила їй про своє бажання, відразу сказала, що грошей у неї на це немає. Але я тоді про це не думала, надіялась, що якось на стипендію проживу.

Жити там було не просто, всі знали, що я з села і багато продуктів з дому привезла, щоб гроші не витрачати, тому нерідко й крали, і просто об’їдали, але якось таки закінчила те навчання в училищі й повернулась у рідне село, де мене взяли відразу працювати у магазин. Завдяки тому, що я роботу кращу, ніж на колгоспі знайшла, то тепер і жити нашій сім‘ї стало трохи простіше.

Тоді до мене й хлопці з села почали різні приходити свататися. Але на всіх них дивилась мачуха й на вухо мені шепотіла: «Ти глянь на нього, точна копія батька! Тільки й буде що робити — це під тином співати й зозулям дулі крутити!» або ще: «Та ти що не знаєш, хто його батько? Головний ледащо на селі, от і син таким буде!»

Вже так сталось, що вона майже всіх від мене відігнала, і я залишилася сама. Не знала, куди себе дівати, хотілось лише плакати.

А одного дня мачуха повела мене у сусіднє село до своєї колишньої подруги й говорить до неї: «Ось яку я вам вчену невісточку привела». Я спочатку подумала, що це жарт і побігла за нею, коли вона пішла геть, а вона почала на мене гримати: «Відтепер тут ти живеш, це твій дім, додому не повертайся!»

«Почала я плакати біля воріт, не знала куди й діватися: і за мачухою не побіжу, не могла я не слухатися старших, і до незнайомих у дім повертатися страшно. На щастя, свекруха була у мене добра, прийшла, почала обнімати, заспокоювати мене. Якось я досиділа до вечора, коли й мій наречений з колгоспу повернувся. І, мабуть, не збрешу, коли скажу, що це було кохання з першого погляду.

Мені здається, у його красу, широку усмішку та стан було неможливо не закохатися. І так, як покохала, то й до кінця життя досі кохаю, мої дітки!» – говорить Надія Семенівна і витирає сльози, що так зрадницьки течуть по щоках.

Згодом Надя та її чоловік почали жити окремо від мами й з‘явилось у них двоє діток. Будо цікаво ж онукам, що там далі сталось з тією мачухою.

⁃ Вона була дуже мудрою, всім у житті допомогла прилаштуватися і ні з ким не прогадала. От лише дідові Степанові не пощастило, що не послухав її. Притягнув свою молодицю, а мачуха її на поріг не захотіла пускати, бачила наскрізь таких і не даремно. Брат не став її слухати, подався у місто з дівчиною, не з‘являвся вдома п’ять років, а потім повернувся з двома дітьми й оповідями про те, як бездушно весь цей час зраджувала йому дружина, а потім взагалі втекла від нього й покинула на нього дітей. Вона й сестрам моїм допомогла добре влаштуватися. Ми спочатку всі її не розуміли, як так вона нас просто залишає, а потім вдячні їй були.

Надія Семенівна і зараз щаслива поруч зі своїм чоловіком, якого ніколи не бачила до сватання, так і сестри її щасливі у шлюбі, тому нерідко ходять на могилу до мачухи, як до рідної мами, і дякують їй, що допомогла їм у житті влаштуватися, дарувала материнську любов у дитинстві та ніколи не покидала.
Не всі мачухи злі й бажають нещастя чужим діткам. Все це залежить лише від людини, тому не ставте на людині штамп раніше часу.