«Не чіпай більше наші речі. Ми звикли до такого життя і нічого змінювати не хочемо.» – такою фразою віддячили мені свекри за прибирання в їхній квартирі. А мені тут прийдеться жити з чоловіком. Не знаю, чи витримаю

Я познайомилася з Петром ще на першому курсі інституту. Мої батьки не в змозі були оплачувати стаціонарне навчання, тому я багато займалася вдома. Освіта мені була потрібна не для галочки, тому я намагалася дізнаватися щось нове з додаткових джерел.

Навчаючись на третьому курсі, я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він був єдиним сином у сім’ї та жив з батьками у Києві, куди я приїздила на період сесії. Петро часто обідав в студентському кафе, адже тут завжди смачно готували. Хлопець помітив мене за столиком біля вікна. Я, як завжди, була вся в науці. Це така рідкість у наш час. Тому він відразу зрозумів, що я дуже серйозна дівчина.

Петро попросився сісти біля мене, адже вільних столиків не було. Ми познайомились і виявилося, що маємо спільну професію. Але він уже працював за фахом. Тому домовилися про зустріч після закінчення робочого дня. Мені було цікаво дізнатися про практичну сторону своєї майбутньої професії.

З Петром було легко. Він розумів мене з півслова. Ми зустрічалися щодня просто, як друзі. Але до кінця сесії зрозуміли, що вже не можемо жити один без одного. Оскільки я була не місцева, по закінченню навчального процесу повернулася додому.

Ми часто дзвонили один до одного, писали СМС. Мені потрібно було шукати місце для проходження практики від інституту. Щойно Петро про це дізнався, швидко владнав це питання. Він вмовив керівника на своїй роботі, щоб вони мене взяли на практику. Шефство наді мною обіцяв покласти на себе. Роботи в нього було багато, тому додаткові руки були йому не зайвими.

Коли стало питання з житлом, тут Петро теж мав свої плани. Він привів мене до своїх батьків і представив, як свою наречену. Все було добре. Майбутні свекри були раді мені. Вони добрі й привітні люди. Але був один момент у їхньому житті, який мене дуже хвилював.

Щойно я зайшла до квартири, в ніс ударив неприємний запах. Мене зустрічала невеличка собачка, тому я відразу зрозуміла причину . Пройшовши далі у квартиру, я помітила страшенний безлад. Кухня була засмальцьована, у ванні валялося багато непотрібного ганчір’я.

Я була шокована, адже змалку звикла до порядку. Мої батьки жили, хоч і не заможно, але в порядку. І я так звикла, адже в чистоті відчуваю себе більш затишно.

Невдовзі ми одружилися, і тепер я жила у квартирі на правах дружини. У своїй кімнаті я старалася підтримувати чистоту. Чоловікові це подобалося. Я постійно закривала двері в кімнату, щоб сюди не заходив їхній пес. Він був не привчений ходити в туалет на вулицю, тому у ванній кімнаті у нього був спеціальний лоток.

Собака не завжди ходив до лотка. Міг напаскудити, де йому захотілося. Коли я спробувала заговорити про це зі свекрухою, вона була дуже не задоволена, адже пес – це член їхньої сім’ї. Чоловік був на стороні батьків, тому мені прийшлося змиритися з цим і просто не пускати собаку в нашу кімнату.

Одного дня, коли я по хворобі залишилася вдома, то вирішила навести порядок на кухні та у ванній кімнаті. Весь цей час мене дуже напружувало, що скрізь так брудно, але сказати це свекрам соромилася. Тому, доки нікого не було вдома, я вирішала навести лад. Я сподівалася, що моїй новій сім’ї сподобаються мої старання, але все було зовсім не так.

Свекор зі свекрухою дуже сердилися, бо ніяк не могли знайти свої речі. Багато непотрібних, на мій погляд, ганчірок я просто викинула на смітник. Мені дохідливо пояснили, щоб я не чіпала більше чужі речі. Усіх й так все влаштовує.

Я зрозуміла, що будь-які мої спроби навести порядок у квартирі закінчуються конфліктами, тому просто підтримувала чистоту у нашій з чоловіком кімнаті. Мене тепер офіційно взяли на роботу чоловіковою помічницею. Тому я старалася не звертати увагу на безлад у квартирі. Їсти я варила тільки для нас з чоловіком, мила після нас посуд і йшла до кімнати. Тільки тут могла розслабитися.

Оскільки наймане житло у Києві дуже дороге, ми з чоловіком не маємо змоги з’їхати. Я не розумію, як привчити дорослих людей до порядку. У чоловіка справи на роботі налагоджуються, йому обіцяють підвищити зарплату. Можливо, через рік ми вже зможемо взяти іпотеку на власну квартиру. Дуже цього хочу, бо вже не витримую в такому бруді.