ЖИТТЯЦІКАВО

Не думала я, що про мене згадають через стільки років після того, як виставили посеред ночі на вулицю.

Двадцять років тому я була ще молодою дівчиною. У мене не було абсолютно нічого, окрім мами і доньки. З батьком моєї дитини у нас стосунки зруйнувалися після того, як я йому сказала про вагітність. Він просто зник, а й не шукала його. Якщо ми йому не потрібні то для чого плакати і просити. Я знала, що якось впораюся.

З грошима у нас завжди було туго, а з появою дочки – настали взагалі скрутні часи. Якось ми з мамою протягнули до двох років Даринки. Потім я вирішила, що поїду до Італії і допомагатиму мамі, а мама буде займатися дочкою.

В Італії мені знайшла роботу наша сусідка, мамина подруга. ВОна влаштувала мене доглядати за дуже старою жінкою. Мені було неабияк важко і фізично, і психологічно. Але збирала всі свої сили, зціплювала зуби і терпіла. В мене вдома ж була голодна дитина, виходу у мене не було.

Реклама

Попрацювала я там майже рік. Одного осіннього вечора мене виставили на вулицю, без жодних пояснень. А я жила в домі цієї жінки. У сіньйори був син років шістдесяти, він там керував парадом і платив мені зарплату. Хоча сам він приїздив рідко. Власної родини він не мав, був не тієї орієнтації. А подорожував, був художником і шуком нові натхнення у поїздках. І часто малював те, що бачив перед собою.

Того вечора Джованні приїхав і був дуже лютий. Він щось кричав незрозумілими мені словами, а потім запхав мені в руки двісті євро і виштовхав за двері. Я не мала куди йти, довелося дзвонити до сусідки – тітки Марії.

Я не збагну, що я таке зробила Джованні, але він поклопотав що я більше роботи в Італії знайти не змогла. Довелося повертатися додому. Добре, що за цей рік вдалося трохи підзаробити і відкласти.

Вдома я знайшла звичайну просту роботу. Але була поруч з мамою і донечкою. Це було моїм щастям.

Минулого місяця до мене зателефонував італійський номер і щось сказав. Слів я пам’ятала зовсім не багато, але сказати що я нічого не розумію і попросити, щоб мені написали – я змогла. Мені прийшло повідомлення, яке я одразу ж відправила тітці Марії.

Вона мені переклала його. Виявилося, що Джованні помер і все своє майно заповів мені із словами: “Пробач”. Я одразу й не могла збагнути чому за стільки років він про мене згадав. І взагал іне вірила, думала що це чийсь невдалий жарт.

Тітка Марія зателефонувала на той номер і розпитала що і до чого. Їй пояснив юрист Джованні, що все своє майно заповіли мені. А це дуже багато. Джованні нікого не мав, а за його мамою я доглядала добре. Він був людиною настрою і сам не розумів, що на нього найшло того вечора. В такий спосіб вирішив вибачитися переді мною, та й мої дані він мав із контракту нашого. І про мою ситуацію знав, як брав мене на роботу.

Я поїхала до Італії, хоча цілу дорогу й не вірила, що таке може трапитися в реальному житті. Тітка Марія всюди була зі мною, як мій перекладач.

Ми почали оформляти всі документи. І вже сьогодні я офіційний власник квартири в Римі, вілли на Сицилії і величезної колекції картин Джованні.

Що мені із цим всім робити – я не знаю. Мені не потрібно так багато грошей. Але в майбутньому для дочки це буде чудове придане, як вона заміж збереться.

Реклама

Також цiкаво:

Close