Не хотів би я таке почути від свого сина. Навіть с0ромно стало за те, що ми виховали таке покоління

Я й досі шкoдую, що просто не виволік того хлопця з маршрутки. Добре, що бабуся мене стримала. А справа була наступна. Я служу за кoнтpaктом в apмiї. Якраз повертався з нічного чepгування, тож ви повинні розуміти, що настрій в мене був не найкращий.

Коли я втиснувся до маршрутки, то там вже було повно людей. Разом зі мною до салону зайшла старенька бабуся. Поки ми чекали автобус, то якось з нею розговорилися. Їй було дев’яносто чотири роки. Вона їхала до свого лікаря. В маршрутці я попросив хлопця, який зайняв місце для осіб старшого віку, поступитися місцем. Але він удав, що не чує моїх слів, хоч я бачив, що він прекрасно мене зрозумів. Я повторив прохання, але цього разу підійшов до нього ближче. Але знову ніякої реакції. Він просто втупився у вікно та навіть почав діставати з кишені навушники й телефон. Я не витримав такого хамства стосовно себе та тієї бабці й однією рукою його просто підняв. Й тут він почав кричати на весь салон наче дівчинка.

«Ви не маєте права, я заплатив за місце,» – він нахабно дивився на мене та шарпався, намагаючись вирватися й повернутися на місце. «Ти що не бачиш, що вона старенька. Їде до лікаря. Бабусі за дев’яносто. Вона за тебе воювала, а ти не можеш кілька зупинок постояти?» – спробував його заспокоїти словами. Та тут він сказав таке, за що мені захотілося його викинути через вікно. «Ну той що, що воювала. Може, якби не так старалася, то ми б зараз у Німеччині жили й пив0 баварське пили». Вся маршрутка була шокована його словами. Я вже збирався вліпити йому ляпаса, але бабуся мене зупинила. Вона майже плакала від почутого, але попросила його не чіпати.

Не хотів би я таке почути від свого сина. Навіть соромно стало за те, що ми виховали таке покоління.