Одного разу Оксана не приїхала додому. Я почала всюди її шукати і Юра також. Але пошуки були марними. Наче крізь землю провалилися.

Моя дочка познайомилась з хорошим хлопцем. Симпатичний, працьовитий, вихований, турботливий, добрий. Зустрічалися вони три місяці. Потім Юра зробив пропозицію моїй Оксані. Переїхали жити вони до мене у село. Зять порається з будь-якою роботою дома. А моя Оксана зовсім розлінилася. Нічого не хочеться робити, наче на курорт приїхала. Цілими днями серіали дивиться або в телефоні сидить.

Я підійшла до дочки й мовила:

– Оксанко, не личить тобі сидіти цілими днями вдома, коли чоловік робить всю роботу. Хоча трошки йому допоможи. Чи смачну вечерю зготуй.

– Мамо, на те він і чоловік, нехай виконує всю хатню роботу. А навіщо мені готувати, коли ти є?

Згодом Оксана завагітніла, народила донечку. На плечі Юри впало ще й виховання дочки. Не хотіла моя дочка дивитися за дитиною.

Кожного дня ходила на манікюри, зачіски, шопінг. А пояснювала це тим, що жінка створена для краси й відпочинку.

Одного разу Оксана не приїхала додому. Я почала всюди її шукати і Юра також. Але пошуки були марними. Наче крізь землю провалилися.

Пройшло 5 років. Юру я не вигнала з дому. Для мене він вже, як рідний син. Заповіт написала на нього й на свою онучку. Я впевнена, що більше цього вартують. Юра відчув, як це жити без жінки. Ніхто не влаштовує сварки, все спокійно і всі щасливі. А головне донечка поряд.

Мої подруги неодноразово мені дивувалися. Чого це я не вигнала зятя зі свого дому. Адже дочки нема і не факт, що вона появиться. Я всім відповідала, що Юра замінив мені дочку, він наче мій син. Мені серце не дозволить вигнати його на вулицю.

Одного ранку до нас у двері постукали. Я відчинила і побачила перед собою Оксану. Вона стояла у дорогій шубі, красивих туфлях, з брендовою сумочкою, розмальована, чутно від неї дорогими парфумами.

– Оксано, де ж ти була всі роки? Що з тобою трапилося?

– Я приїхала по справі. Я вагітна від нового чоловіка. Мене цікавить доля батьківського будинку. Я б хотіла, щоб ти переписала його на мене. Прийму це, як подарунок для своєї майбутньої дитини. Коли ти це зробиш я піду звідси.

Ми з Юрою стояли ошелешені. Десь там нагуляла дитину, а тепер претендує на мій дім. Що я зробила не так у вихованні своєї дочки? Чому вона стала такою корисливою?

Звісно я нічого їй не віддала. Пояснила, що будинок вже давно переписаний на її чоловіка і її дитину. Вона зі злості ледь не рознесла дім.

Виїхала вона з цього дому зі страшними сварками. Сказала, що більше ноги її в цьому домі не буде. І нас не бажає більше знати. А Юра наостанок розказав їй все, що тримав за ці роки. Думаю, вона вже точно сюди не повернеться.