ЖИТТЯ

Не маєш своєї думки і нічого в житті не досягла, то будеш робити, що ми тобі скажемо! – сказали ми Людмилі

Саме такі слова ми заявили своїй доньці. Думаєте, це ж0рстоко? Ні, ми просто хочемо, щоб у них з сином не було напівг0лодного існування!

Мені з дружиною просто вже набридло дивитися на те, як наша донька з онуком живе. Зараз про все вам розповім детально.

Я одружився з Мариною, коли Людмилі було три рочки. У мене не було своїх дітей, тому я сприймав дівчинку як рідну доньку.

Реклама

Зараз Люді 30 років. В неї є чоловік Михайло та син Степан. Нашому онуку два роки. Вони живуть в моїй квартирі. Після одруження я переїхав жити до Марини, а моє житло ми здавали в оренду. Ми з дружиною працювали, мали ще й гроші від моєї квартири. Тому наша родина була забезпеченою. Ми добре харчувалися, гарно одягалися, їздили на відпочинок. Людмилу я ніколи і ні в чому не обділяв.

Також ми накопили грошей і купили ще одну квартиру. Зараз її здаємо в найм, а ті кошти віддаємо нашій доньці. Без нашої допомоги і Людмила, і Степан не вижили б просто.

Справа у тому, що наш зять Михайло – актор. А Людмила зараз у декреті. Її чоловік заробляє мізерні гроші. У нього немає нормальної роботи. Він має лише підробітки. А трапляються вони нечасто. Я, як батько і голова родини, не розумію одного: чому Михайло нічого не хоче робити, щоб забезпечити свою сім’ю? Він свято вірить, що досягне акторського успіху і стане відомим. І просто чекає дива.

А йому потрібно лише одне, щоб жити з Людмилою і сином добре – знайти нормальну роботу. Але він того робити не хоче. Моя дружина від того вже і плакала, і слізно просила, щоб він про родину подумав. Наша донька ніколи нічим обділена не була. Та Михайло лише заявляє, що треба просто почекати, він стане відомим і буде приносити пристойну зарплату. Але він абсолютно нічого для цього не робить.

Він приводить своїх друзів, теж таких напівголодних невдах-акторів на репетиції додому. Вони з’їдають їжу, яку ми купуємо доньці та онуку.

Марина не витримала і сказала доньці: або її чоловік знаходить роботу і їх забезпечує, або нехай розлучається з ним і переїжджає жити до нас. Онук підросте, піде до садочка. Людмила піде на роботу. Ми теж будемо їм допомагати. І почнуть жити нормально.

Що вирішить наша донька – ми не знаємо. Чи зможе вона умовити Михайла? Невідомо. Але ми впевнені, що жити так, як вони живуть неможливо. Час, звичайно, все розставить на свої місця. Для доньки і онука нам нічого не шкода. Але чому ми повинні годувати здорового чоловіка? Він же не без рук і ніг. Хай дорослішає і думає про те, що пора вже свою сім’ю забезпечувати. Чоловік він врешті-решт чи ні?

Реклама

Також цiкаво:

Close