ЖИТТЯ

У нашій спальні відтепер житиму я з моєю новою дружиною!

Коли я повернулася додому після роботи, на мене вже очікувала приголомшлива новина.

Я, зайшовши до квартири, відразу побачила всі свої речі на веранді.

Не хочеш сказати, що відбувається? Що тут роблять мої речі? – старалася спокійним голосом говорити з чоловіком.

Реклама

– Іди жити в іншу кімнату, тому що тут мешкатиме моя дружина та я, і згодом я планую поміняти двері.

– Ти жартуєш? Якщо так, то це геть не смішно. Можливо, ти забувся, але ми ще в шлюбі.

– Це ти жартуєш. Ми вже, як три роки розлучені. Тільки через місяць зробимо це, нарешті, офіційно.

Я була в ступорі від того, що Віктор бажає розлучення, хоче розірвати наш довготривалий шлюб. Я ніколи та не замислювалася над тим, що в мого чоловіка може бути коли-небудь коханка.

– Нам з тобою вже п’ятдесят років на носі, у нас є двоє дітей, яких ми спільними зусиллями виховували, ростили. Скоро вже й внуки будуть. Невже тобі так байдуже на це все? Ти хоча б думав над тим, як ми з твоєю новою жінкою ділитимемо одну кухню на двох?

hungryandfit.com

– Не бачу в цьому ніякої проблеми. Складемо список чергувань, і все буде в порядку.

– У тебе дах поїхав? Я не розумію, що з тобою. Ти уявляєш собі, яка буде реакція дітей? Це навіть мені в голову не поміщається. Як їм після такого дивитися в очі?

– Навіщо перебільшувати? Тобі має бути все одно на їхню думку. Мене це взагалі не хвилює, до одного місця. Вони вже дорослі, хай живуть своїм життя і не сунуть своїх п’ять копійок, куди не просять. Моя Оленка приїде завтра після обіду і житиме тут. Поприбирай гарно у квартирі, щоб мені не було соромно.

– А чого ви не можете жити в неї на квартирі?

– У неї її нема, і, взагалі, ти теж не пхай своїх п’ять копійок, куди не треба.

Я народилася в багатодітній сім’ї, маю двох старших братів та меншого брата. Оскільки я була однією дівчинкою в сім’ї, тато мене дуже сильно любив та приділяв багато уваги. Батько виховував братів та постійно казав їм, щоб вони оберігали та захищали мене, стояли горою.

– Запам’ятай раз та назавжди, щоб там не було, я завжди оберігатиму тебе, моє янголятко, — час від часу тато шептав мені ці слова на вухо.

Через деякий час тато помер. Я дуже важко переживала цю втрату. Пережити його смерть – здавалося чимось нереальним. Пройшов не один рік, коли мої душевні рани загоїлися.

Оленка, як називає її мій колишній чоловік, далеко не янгол. Таких ще видр пошукати потрібно. Їй двадцять шість років. Вона принесла до моєї квартири дуже багато речей і зовсім нічого з посуду.

Одного разу те дівчисько набралося нахабності та сказало, аби я їй віддала свій посуд. Ні один день не проходив повз, аби ми не сварилися. Згодом прийшли до спільного рішення скласти список чергування, прибирання й готування.

З моменту переїзду молодої дружини мого колишнього чоловіка мені стало геть незручно знаходитися у своїй квартирі. Складалося враження, що це я гостюю в когось. Відчуття було жахливим. По можливості старалася затримуватися на роботі чим довше, бажання повертатися додому було повністю відсутнім, не хотіла бачити ні чоловіка, ні його дружину.

Останнім часом я часто приходила до могили батька. Там мені було добре, спокійно. Я була впевнена в тому, якби тато ще був на цьому світі, він би захистився за мене та допоміг.

Одного пізнього вечора я поверталася додому, раптом почалася сильна злива, я швидко забігла до невеликого за розмірами храму, аби там перечекати грозу. Купила свічки, поставила їх біля ікони Божої Матері та молилася.

В один момент мені здалося, що її погляд завмер на мені, саме тоді стало так тепло на душі. З того вечора я часто відвідувала той храм.

Одного разу, коли поверталася з храму, зайшла до квіткового магазину, там працювала моя хороша подруга, вирішила навідатися до неї.

– Як в тебе ту гарно і приємно пахне! Казка. Навіть йти звідси нікуди не хочеться, — промовила я до Валі.

– Ти не можеш на двадцять хвилин побути тут? Мені терміново потрібно збігати в аптеку, вона трохи далеко знаходиться, але я постараюсь якнайшвидше. Ось тобі зошит, там всі ціни написані. Можеш продавати, та ні про що не переживати. Я вірю в тебе. Скоро буду! Дякую, — швидко сказала Валя та зачинила за собою двері.

Відразу після її відходу до магазину зайшов чоловік. Побачивши його, я була шокована. Тому що він був копією мого батька.

– Добрий день, дайте, будь ласка, шість білих троянд. Це моїй дружині, якій сьогодні мало б виповнитися п’ятдесят років.

Я швиденько виконала замовлення, чоловік взяв квіти та пішов до виходу. Як ту прибігає Валя та ловить його поглядом:

– Скажіть, будь ласка, ваше ім’я.

– Остап. Навіщо вам?

– Я от щойно вас побачила і таке враження, ніби побачила батька моєї подруги, ви дуже схожий на нього. Його також звали Остап.

Мені потрібно було повертатися додому, я попрощалася з подругою та пішла. Вийшла з магазину та побачила того самого чоловіка, який купував шість білих троянд. Я пішла і почула, як у слід мені гукають:

– Як вас звати?

– Ірина.

Так зав’язалася наша розмова. Того ж дня ми пішли на прогулянку в парк. Там Остап розповів, що дружина померла сім років тому, він має двох діток, які вже живуть самостійним життям. Тоді я розповіла про себе.

– Я переконана, що найбільший страх будь-якої людини провести старість на самоті, — сказала я.

– А я переконаний, що наша з вами зустріч не випадкова. Тому пропоную ще одну зустріч, можемо сходити на вечерю до ресторану, якщо ви не проти.

Без вагань я погодилася. Спланували нашу чергову зустріч, а потім ще одну і пішло-поїхало. Одного разу він запропонував мені одружитися та жити разом. Мені був потрібний час, аби все, як слід, обдумати. Через деякий час погодилася на його пропозицію.

Я й до цього часу відвідую той не великий храм. Відтепер у моєму житті два Остапа: мій тато та мій чоловік, які безумовно схожі між собою.

Реклама

Також цiкаво:

Close