Мабуть, ви подумаєте, що зі мною та моєю дружиною щось не так, раз ми не хочемо бачити наших внуків й взагалі нічого не відчуваємо, але скажу вам, що все це результат виховання.
Ми всією родиною очікували вагітності доньки, бо всі її спроби до цього були даремними. У неї серйозні проблеми зі здоров’ям, тому марних надій ми не плекали, але коли все-таки дізналися, що вона матиме двійню, то плакали від щастя.
Незабаром на світ з’явилися два красивих хлопчики, які змогли покращити наше життя. Діти почали активно рости, й доньці знадобилась наша допомога, тому ми щотижня проводили у них декілька днів або забирали дітей додому. Можна сказати, що вони жили в нас рівно, так само як і вдома.
Зараз їм по 6 років, й вони стали просто нестерпними дітьми, що постійно все псують, ламають й у нічому нас не слухають. Ми намагалися якось їх виховувати, та батьки вдома привчили їх, що все можна, то вони й у нас так поводяться. Ми з дружиною щоразу після від’їзду онуків видихаємо з великим полегшенням, бо терпіти їх просто неможливо.
Згодом ми з дружиною вирішили показати хлопчикам, що так не можна й почали їх карати: ставити у куток, не давати солодке, залишати без телефону тощо. Коли про це дізналась донька, то нам довело вислухати цілу лекцію про те, які ми погані бабуся з дідусем і якщо ми хочемо їх ще хоч раз побачити, то мусимо забути про покарання.
У нас відібрали єдиний інструмент, що хоч яком допомагав нам контролювати цих бешкетників. Тим паче на днях з нашого сховку зникло 500 гривень. Ми точно знаємо, що не використовували їх, і єдині, хто ще бачив, де лежать гроші, — це внуки.
Ми вирішили з дружиною, що поки відмовимось від приїзду онуків, бо ми вже старі й не можемо з ними впоратися, а постійно нервуватися й жити, як на «пороховій бочці» зовсім не хочеться.