Не можу я дивитися більше на свого онука, а все через злу невістку!

Рік тому мій син одружився з молодою дівчиною, Софією. Зараз вона вагітна, і я не припиняю дивуватися її «вибриками». Недавно посеред ночі зателефонував мій Олексій, щоб запитати, які у мене парфуми, а потім відправився їх купувати у цілодобовий магазин, виявилось, що Софії просто хотілось понюхати цей запах. Просто посеред ночі.

На щастя, у той магазин вони відправилися двоє, й Софія насолодилась запахом у магазині, бо купувати їх надто дорого. Через кілька днів син знову зателефонував мені з проханням подарувати свої духи вагітній дружині, бо дозволити вони їх собі не можуть, а ходити постійно нюхати – соромно. Коли я почала повільно заперечувати, то син «ненароком» нагадав мені, що вагітним відмовляти не можна.

Мені дуже не хотілось віддавати ці парфуми. Мені їх подарували колеги два роки тому на річницю, сама я їх собі дозволити не могла, тому використовувала дуже бережно, але ж і невістці та синові життя псувати не хотілось, чи конфліктувати, тому таки віддала їх.

Ввечері син приїхав за парфумами, я аж сплакнула, коли вручила їх синові, розуміла, що сама такі собі купити не зможу. Син коротко подякував й попрощався, бо поспішав до дружини, що вже чекала парфуми.

З цього моменту минув тиждень, і я зустрілась з невісткою у магазині. Коли вона пройшла повз мене й не привіталась, я вирішила, що вона просто не помітила мене й наздогнала її сама. Привіталась з нею, а вона почала кричати на мене: «Навіщо ви зі мною вітаєтесь? Вам для внука парфумів шкода? Відлили мені трохи і тепер радієте, що собі все інше залишили! Ну й ви скнара!».

Після цих слів, вона пішла з магазину, а я ще мить стояла на тому ж місці й щиро не могла усвідомити, що щойно сталось, а потім на мене навалилась хвиля образи. Не знаю, як додому дійшла, бо почувала себе дуже погано, випила таблеток від тиску й лягла спати.

Прокинулась від дзвінка сина, що почав вибачатися за поведінку вагітної дружини, мовляв, вона зараз сама не своя, гормони бушують, коли дитина народиться, то все покращиться. Я вже тоді розуміла, що мій син помилився.

Після пологів Софія здавалось стала тільки гірше, бо вона відчувала владу над чоловіком, «адже родила йому сина», і тепер нічого собі не забороняла та не бачила ніяких меж. Коли з нею хтось сперечався й намагався донести, що її поведінка неправильна, то вона хитала головою і повторювала: «Я роблю це для нашого сина/вашого онука/ йому так буде краще/ мені краще знати, я його мама».

Минуло кілька місяців, як невістка взагалі стерла межі пристойності й нахабно заявила, що я маю шукати собі нове житло, а вони переїдуть з орендованої квартири на мою, бо внук повинен мати власний дім.

Коли я у неї запитала, куди я маю дітися, вона лише знизала плечима і єхидно посміхнулась.

– Хіба ви свого онука не любите, що шкодуєте йому якусь квартиру? – запитувала єхидно невістка.

Я не могла повірити, що такі нахабні люди взагалі існують, невже вона дійсно думає, що я покину все тільки тому, що вона так сказала?

Звичайно, я давно мріяла про онуків, але у мене наскільки погані стосунки з невісткою, що тепер навіть у ньому я бачу її жахливий характер та поведінку. Не знаю, чи зможу щиро полюбити цю дитину, бо саме нею мною маніпулює невістка. А кому це може сподобатися?

Я не можу любити дитину, яку використовують для того, щоб маніпулювати мною, навіть, якщо це мій онук.
Мені хочеться плакати від того, що саме так все склалось, але на жаль я не можу нічого змінити.