Не можу знайти справжнє кохання і лише р0зчаровуюсь у чоловіках!

Я можу впевнено сказати, що у мене ніколи не було ідеєю фікс знайти чоловіка та вийти заміж, тим паче зробити це якнайшвидше. Але й великою феміністкою я себе назвати не можу. Просто так сталось, що мене виховали занадто наївною.

З дитинства я повірила у справжнє кохання, не знаю, що саме так на мене вплинуло, але після цього я прийняла для себе важливе рішення, що ні на що менше я ніколи не погоджуся. Звісно, тут знайдуться ті, хто назвуть мене божевільною і скажуть, що такого вже не існує, але я не зміню своєї думки. Якщо я не знаду свого справжнього та чистого кохання, то краще залишуся сама. Який сенс бути з людиною, яка лише вміє говорити красиві речі, але нічого справжнього за цим не має?

Я щиро не розумію тих жінок, що готові бути з чоловіком, аби він був поруч, мов, вони не молодіють і потрібно швидше вийти заміж. Ви дійсно готові погодитися на абищо?

На мою думку, бажання просто бути з чоловіком аби народити дитину, чи «спати з ним» – неадекватно. Шлюб та дитина повинна народжуватися у коханні, а не через думки про те, що «вже пора».

А потім проходить якийсь час і жінка раптово усвідомлює, що зовсім не любить того чоловіка, говорить, що це не її людина. Починаються постійні сварки, непорозуміння, а потім розлучення. І цього дійсно хочуть всі жінки? Ох, я точно такого не хочу. Я хочу, щоб у моє життя прийшло кохання, чисте та світле, і коли це станеться – я буду щаслива. Мені не потрібно вже і зараз, тому що однокласниці одружились, а я ні. Краще почекати й отримати більшу винагороду.

Я не хочу, щоб наше кохання закінчилось після народження дитини, чи кількох років спільного життя, я хочу, щоб ми були поруч до кінця, щоб разом зустрічали смерть. Для такого чоловіка я готова на все!

Звісно, я не можу переконати кожну жінку у своїй правоті. У кожного своє життя і людина в праві сама вирішувати, як їй жити, проте я знаю, що зі своїм вибором я не помилилась і ніколи про нього не пошкодую, навіть, якщо завжди буду самотньою.