Не можу зрозуміти, яке всім діло до кількості моїх po3лучень? Хіба це робить мене п0ганoю жінкою?

Мені 50, я самодостатня та успішна жінка. Зараз я не маю чоловіка чи хлопця, тому що хочу відпочити від стосунків й пожити лише для себе. І хоч я вже далеко не молода та не перша красуня, чоловіки обожнюють мене й інколи готові пoкuнути дружин, щоб провести зі мною кілька днів.

Мої знайомі часто засуджують мене за мій спосіб життя й обговорюють за спиною. На їхню думку, ненормально, що я чотири рази розлучалась за власним бажанням. А, на мою думку, ненормально продовжувати жити з партнером, до якого ти більше нічого не відчуваєш і змушувати себе миритися зі всіма його недоліками, щоб суспільство називало тебе «порядним сім‘янином».

Всі мої подруги вважають, що найголовніше, що є у їхньому житті — це чоловік та діти. Звісно, перші це відчувають, тому починають «вертіти» своєю жінкою, як захочуть. Вони спокійно зраджують їм, показують свою неповагу й роблять у всьому винною, а жінки поступаються їм і ще й просять пробачення.

Жінки готові що завгодно пробачити й постійно «прогинатися» під чоловіка, аби він був поруч і нікуди не дівся. Хіба нормально, що жінка обирає бути рабинею замість того, щоб будувати своє щасливе життя у самостійному плаванні?

Я точно знаю, чого ніколи не буду пробачати, тому що вартую більше, ніж те все. Якщо чоловік не гідний з цим миритися, то я йду від нього. Мені не потрібно, щоб поруч хтось був, я і сама можу бути щаслива.

Можна сказати, що кожні мої стосунки буди щасливими й робили нас двох кращими. З першим чоловіком у нас були ідеальні стосунки, здавалось, що нічого не порушить нашу ідилію, але потім я виявила, що він надто лінивий й нічим не хоче займатися у житті. Для мене було важливо, щоб людина завжди росла, тому я пішла від нього і вирішила враховувати цей пункт, коли вирішу одружитися вдруге.

З третім чоловіком я буда найдовше, тому після нього у мене залишилась донька і подарована квартира (саме подарована, а не відсуджена).

Всі подруги говорять, що я божевільна і не здатна взяти відповідальність, а, як на мене, то з них всіх я єдина готова взяти відповідальність за своє життя, тому що обираю бути щасливою, а не підкорятися примхам долі.

Хіба є щось погане у тому, що я хочу бачити поруч з собою не просто декор у штанах, а ідеального чоловіка, з яким ми захочемо разом гори звернути? Чи їх заздрість бере, тому що вони не можуть собі дозволити жити щасливо через перепони у голові, що це неправильно?