Не пл@ч, таточку! Не журuся! З Різдвом тебе, рідненький!

Максим розплющив очі. Він оглянувся довкола себе, щоб зрозуміти, де він. У голові раптом знову запаморочилося. Cтрax, як п0гано було чоловіку з п0хмілля.

За вікном світло – значить ще не вечір і точно не ніч. Дійсно, на годиннику була десята. Таки вже ранок. Треба набратися сил, піднятися, зайти на кухню та випити розсолу чи хоч би водички. Вчора знову з друзями гарно посиділи. Максим Новий рік зі своєю компанією зустрічав вже тиждень.

Ноги погано слухались його та він врешті-решт підвівся з ліжка. Пішов на кухню, ледь не перечепився через речі, розкидані на підлозі. Спочатку подумав, що то ляльки. Тільки помилився. В основному підлога була устелена пляшками з-під пива та оковитої. Даринка вже давно ними не гралася, хоча раніше для неї це було забавкою. У неї було лише три ляльки, які вона з усією любов’ю та ніжністю берегла. Вкладала їх спати біля себе, годувала. Одним словом, ставилася до них так, як колись мама до неї.

На кухні Максим присів на стільчик. Намагався згадати, який сьогодні день. Аж раптом почув дивний голос у своїй голові: «Сьогодні Святвечір, любий. Різдво наближається. Згадай про нашу дитину!»

Озирнувся – знову нікого довкола. Дивно, що цей голос йому постійно нагадував про щось вже майже рік. Максим намагався його заглушити горілкою. Тоді він зникав, але не надовго. Голос цей повертався знову.

«От і добре, що Різдво!» – подумав Максим: «Треба сьогодні похмелитися, щоб легше стало!»

«Таточко, Даринку погодуй! Ти ж не хочеш, щоб її забрали?» – вже був інший голос. Цього разу дитячий. Аж у серці від того закололо.

Зателефонувати комусь? Та телефон, коли черговий раз напився, розбив. Даринка тоді дуже плакала. Адже поки тато був зайнятий зі своїми друзяками, коли не міг приділяти їй увагу (а він це не часто робив), дівчинка могла спокійно грати у різні ігри.

«Так, Різдво…» – замислився Максим, роздивляючись навколо себе. На столі стояла купа немитого посуду та недопалків. Скрізь безлад та гори сміття.

«Таточко, купи Даринці подарунок!» –  шепотів голос.

…Даринка… Батько попрямував у спальну, де спала мала.

«Їй вже 5 років. Вона чудова дівчинка. Ніжна та мила… І така вродлива, як і мама. Тільки подивлюся на неї – бачу Валентину».

Він любив донечку. Тільки батьківські почуття ті проявлялися тоді, коли не вживав алкоголю.

Максим ненавидів Різдво. Для нього це було найгірше свято. Ох, це Різдво…

Дійсно, треба сходити до магазину, щось придбати Даринці. А ще про сина треба не забути, про дружину Валентину. Грошей немає. Де він їх візьме? З роботи його вигнали ще перед Новим роком. І все через алкоголь.

Покрокував до вітальні. На комоді лежали квитанції. «Господи! Знову за комунальні послуги не оплатив! Прийшло попередження, що відключать світло та газ. Чого вони до мене вчепилися?» – говорив сам до себе Максим.

На комоді ще лежав лист з соціальної служби. Він згадав, коли приходили ці люди. Оглядали будинок, склали акт побутових умов, в яких проживає його донька. Дали ще один шанс на виправлення. А він знов ним не скористався.

Мають прийти незабаром, після Різдва, для перевірки. І що ж тоді? Доньку від нього заберуть. Вона буде рости у дитячому будинку. «Може, їй там краще буде, ніж зі мною?» – думав Максим. «Та що ж я такий егоїст? Лише про себе думаю! Я не можу дозволити, щоб моя донька виховувалася в інтернаті. У неї я є. Валентина мені цього ніколи не пробачить! А вона все знає, бо, напевно, янголом літає біля мене!»

«Так, таточко, ми тут!» – говорив з ним дитячий голос. «Треба щось з цим робити!» – промайнуло у його голові.

Проходивши біля дзеркала, він застиг на місці: «Боже, мені 30 років. На голові з’явилася сивина. Я вже не молодий. Я старий. І душею старий. Синці під очима. Заріс, небритий… аж гидко дивитися самому. Неначе дід старий. А донька любить мене!»

«Тато, поспішай… Святвечір. Новий рік вже минув. А ти навіть і не помітив. Ялинка стоїть досі не прикрашена, як слід…»

Поглянув на новорічне деревце. На ньому висіли сніжинки, які вирізала Даринка. І більше нічого. Максим навіть іграшок не дістав досі, щоб донька прикрасила ялинку. А Даринка так просила! А він тоді накричав на неї та відправив спати.

Тепер  жіночий голос говорив з ним: «Любий, приготуй супчик Даринці. І не забувай, що у неї проблеми зі шлунком. Пістненьке щось приготуй. А то знову буде з животиком страждати!»

«Що зі мною відбувається?» – думав Максим: «Хто зі мною говорить? Чи зі мною усе в порядку?» Він знову оглянувся. Поруч нього нікого не було. Випив склянку води та побрів на ґанок.

Він бачив, як у повітрі пролітали маленькі сніжинки. Сонечко яскраво світило, і вони відбивалися у його проміннях, діамантами. Яка чудова погода! А Максим забув навіть, коли гуляв з Дариною надворі востаннє. А обіцяв сніговика зліпити та на санчатах покатати. І цього не зробив. Адже знову й знову друзяки приходили. Весь його світ складався з бруду, спиртного, розваг та безкінечних доньчиних сліз.

«Любий, не можна жити так далі. У тебе є Даринка. У ній наша з тобою любов,» – почув він той ніжний голос.

Максим пройшов до сусіднього будинку. Постукав у віконечко. Виглянув сусід Павло Дмитрович. Він фельдшером працював у їхньому селі. Слава Богу, що вдома.

– Павло Дмитрович, мені погано.

– Зрозуміло. Кидай вже пити. Горілкою горю не допоможеш.

Сільський фельдшер дав йому пігулки. Максим опустив голову та пішов до свого будинку.

Випив ліки, сподівався, що біль у голові минеться. І почав збирати посуд на столі. Помив його, склав гарненько. А далі кинувся готувати Даринці суп. У морозильній камері знайшов курячу грудинку. Поставив бульйон варитися. Поки працював на кухні та гримів посудом, прокинулася донечка. Вона підбігла до татуся, ніжно обійняла його.

– Доброго ранку, таточку. Як тобі спалося? Мені такий гарний сон наснився. Мама снилася та Михайлик.

– Розумію, доню. Я теж говорив з ними.

– Як говорив? Вони приходили до тебе?

– Ні, вони розмовляють зі мною, як янголи…

Максим обійняв її. Яка ж вона чудова, гарна, тільки така худенька. Даринка – найрідніша та найближча людина для нього на цьому світі.

– Гайда, Даринко, приберемо в будинку. Допоможеш мені?

– Так, таточко.

Даринка у пакет складала порожні пляшки з-під алкоголю. Чоловік виніс усе сміття.

Раптом у двері постукали. Даринка побігла відчиняти. На порозі стояли Данило та Стас. Це були друзі Максима, які полюбляли, як і він, заглядати у чарчину.

– Зі Святим вечором, будьте здорові! – сказали вони.

– Ідіть собі, куди йшли. – відповів їм Максим.

– А що трапилося? Наче й не сварилися. Ну, а якщо і посварилися, то давай мирову вип’ємо!

«Таточку, прошу тебе – не пий! Ти ж не хочеш без Даринки залишитися?!» – знову дитячий голос.

– Ідіть геть! Я не п’ю.

– З мілкої посудини… Закодувався, чи що? – сміялися ті.

– Я просто не п’ю.

Він вирядив своїх друзів. Разом з Даринкою навели порядок у будинку, приготували суп.

«Де взяти гроші?» – Максим обмірковував це, коли сіли обідали. А тоді раптом голос жіночий нагадав, що у скриньці в комоді лежали дві золоті обручки.

– Ми більше ніколи їх не одягнемо разом… – сказав він вголос.

Він взяв ті обручки, хоч вони і були дорогі йому, як пам’ять, одягнув дочку та поїхав з нею до ломбарду. Здав прикраси, за що отримав нічогеньку суму.

Пішли до магазину. «Таточко, купи Даринці ляльку. Вона так мріє про неї!» – почув голос сина.

– Даринко, а яку ляльку ти б хотіла?

– Тату, але ж нам гроші потрібні…

– Вистачить, донечко… Яку хочеш?

Донечка вказала на ляльку, яку вона хотіла. Вона розмовляє, і така є у багатьох дівчаток в садочку.

Максим ще донечці придбав гарну суконьку. Ще купили продукти, щоб було з чого готувати хоч два тижні, солодощі та фрукти.

Залишилася ще одна важлива справа – сходити на цвинтар…

Рік тому його коханої дружини та сина не стало. Це сталося саме у Святвечір, коли вони поверталися з магазину, а Максим сидів з донечкою вдома. На пішохідному переході їх збив той клятий автомобіль. Вони загинули під його колесами. Дружина відразу, а син ще декілька днів перебував в реанімації. Він так і не прийшов до тями. Саме тому Максим ненавидів це свято.

Купив квітів та м’якого ведмедика. Відвів Даринку до сусідки Клави. Він частенько її там залишав, коли за нею приглянути треба було.

Сам пішов на кладовище, до могилок найрідніших йому людей. Постояв, поплакав. А потім відчув, як рука дружини  лагідно торкнулася його плеча. І знову її голос: «Ти все робиш правильно! Тільки не пий більше! Прошу тебе… Заради нашого кохання…»

Повернувся додому сумним Максим, але відчував якісь зміни у своїй душі. Пити в нього бажання не було. Забрав донечку, зайшли у хату, приготували вечерю. А потім поліз на горище по іграшки.

Там у старій коробці з-під взуття помітив невеличку скриньку. У ній лежали листи. Вони були від Валентини. Вона писала йому, коли чекала з армії. Як же недовго тривало їхнє кохання! Все обірвалося в одну мить…

Чоловік взяв коробку з ялинковими іграшками та листи. Разом з Даринкою нарешті прикрасили ялинку. Накрили стіл. Не полінувався Максим і кутю, і узвар приготувати. Помолилися та повечеряли.

Знову заходили друзяки, та Максим відшив їх і цього разу. Уклав спати Даринку, читаючи казку.

Дивно, та голоси дружини та синочка уже не говорили з ним. Напевно, він все робить правильно…

Сів на стільчик, розгорнув листи Валентини. В одному з них були такі слова: «Я тебе завжди буду кохати, щоб там не сталося. А тебе прошу лише про одне – ніколи не впадай у відчай і не опускай руки!». Це був ще один знак того, що Максим повинен взятися за голову і почати жити гідно заради себе та доньки.

… В обід на Різдво все засипало снігом. Поки Даринка бавилася лялькою в будинку, довелося Максиму розчищати доріжку на подвір’ї.

Раптом біля його паркану зупинився  сріблястий джип. З нього вийшов солідно одягнутий чоловік.

– Максиме, ти? Не впізнав тебе, друже! А я до рідних приїжджав…

Це був однокласник Максима Сашко. Вони раніше добрими друзями були, а тоді розбіглися кожен у свою сторону.

Розговорилися старі друзі. Максим розповів, як склалося його життя. Сашко довго мовчав, а тоді у знак допомоги запропонував:

– Давай я тебе до себе у місто заберу, на свою фірму. Зароблятимеш солідно, вам з дочкою вистачить…

Максим сидів увечері, передивляючись листи від Валентини. Тихенько плакав. До нього підійшла Даринка. Вона, обійнявши його, прошепотіла:

– Не плач, таточку, не журися… З Різдвом тебе, рідненький! Ми з усім впораємося… У тебе є я, а ти є у мене…

Дякувати Богу, у нього була Даринка. Вона – сенс його життя…

… Після цього Різдва, коли Максим чув голоси своїх покійних дружини і сина, у його житті почало усе налагоджуватися. Він дійсно покинув пиячити. Влаштувався до Сашка на роботу і зміг забезпечувати себе і Даринку. Не забував чоловік і бавитися з донечкою увечері, коли справлявся з усіма хатніми справами.

Представники соціальної служби дивувалися таким змінам у поведінці чоловіка. Даринка була щасливою з батьком, у хаті – порядки. Не було причин вважати цю сім’ю неблагополучною.