Не порадившись з чоловіком, я вирішила, що хочу стати мамою саме для них

Ми з чоловіком прожили в шлюбі понад двадцять років, але так і не змогли відчути того щастя, яке відчуває чи не кожна нормальна родина. У нас не було діток.  Жити далі й щоразу по-доброму заздрити знайомим, друзям, кумам і всім, хто нас оточує, уже просто не залишалося сил. І одного осіннього вечора ми прийняли важливе рішення: узяти чужих діток на виховання.

Мене завжди тривожила доля тих дітей, які потрапляли в дитячі будинки, де калічилася їхня психіка і втрачалася воля до нормального життя. Я цікавилася такими місцями і навіть раніше дізналася, що в одному з таких будинків є чудові діти – рідні брат і сестра. Їхні рідні батьки трагічно загинули в автокатастрофі, бабусі не було, родичі відмовилися стати їхніми опікунами. От тому й доля їх закинула в це нещасливе місце. Ще в той момент, не порадившись з чоловіком, я вирішила, що хочу стати мамою саме для них.

На той момент Сергійку було п’ять, а сестричка Сніжана була старшою на три роки. Я розповіла чоловіку про цих діток, і ми остаточно вирішили стати їхніми батьками. Познайомившись, ми одразу ж почали оформляти всі необхідні папери і майже до закінчення осені у нас народилася нова повноцінна сім’я.

Сестра з братом оцінили новий дім, швидко прийшли до тями, полюбили нас як рідних. З переляканих діток, які забули про домашнє тепло, родинні вечори, вони перетворилися в активних енергійних діток. Звичайно, все це відбулося не відзразу. Спочатку їх лякали голосні звуки, вони постійно хвилювалися, що їх не полюблять і повернуть назад в дитячий будинок. Та з часом все ж таки змогли довіритися і зрозуміти, що їх дійсно люблять і ніколи не покинуть. Тепер Сніжанка моя найбільша помічниця, а я її найкраща подруга. Разом ми прибираємо, готуємо, шиємо, садимо квіти. А Сергійко є щирим другом для мого чоловіка, адже разом вони люблять рибалити, косити траву, пасти корів та навіть грати і дивитися футбол.

Звичайно, не обходиться і без труднощів, адже для всіх відбулися кардинальні зміни. Але діти ростуть, ми  їх любимо і підтримуємо. А вони стараються зробити так, щоб ми почувалися щасливими.
Дочка закінчує школу і мріє стати ветеринаром. Любов до тварин проявилася в неї, коли ми почали жити разом. У селі постійно можна було побачити зграю собак чи маленьких покинутих кошеняток. А ще доводилося доглядати за корівками та свинками. Це і був позитивний досвід для моєї донечки. Сергійко закінчив навчання у восьмому класі. Про майбутню професію поки не думає, але любов до тварин також проявляє. Хтозна, можливо, приклад старшої сестри стане для нього вирішальним?!

Ми щасливі разом і намагаємося створити максимально комфортні умови для всіх і кожного членів нашої сім’ї. Я щодня дякую Богу за те, що маю таких вдячних дітей, які підтримують і люблять. А ще кілька днів назад я дізналася, що вагітна, у що важко було повірити. От такі подарунки інколи посилає доля! Дякую їй за все! Я найщасливіша мама на планеті!

Оцініть статтю
ZigZag
Не порадившись з чоловіком, я вирішила, що хочу стати мамою саме для них