Не розумію я, як можна розділяти своїх дітей, коли одному все, а іншому нічого

У моєї свахи двоє дітей, моя невістка Ірина та ще одна донька Ольга. Так от минулого тижня ми дізналися, що все своє майно переписала на молодшу Ольгу, а моїй невістці не дісталося нічого. І це при тому, що вона людина не бідна, має і три квартири, й машини, й заміський будинок великий. У Ольги ж, крім чоловіка й двох собак, нікого немає, навіщо їй те все добро. А от у невістки з сином двоє дітей й невелика двокімнатна квартира, що дісталася невістці від її бабусі.

Живуть мій син з Іриною вже десять років, так сталося, що квартира невістки на поверх вище від моєї. Тут мій Дмитро й познайомився з Іриною, коли одружилися, то син перебрався жити у її квартиру. Та ми щодня бачимося, практично живемо на дві квартири.

Сваха спочатку також часто була у наших дітей, але з часом почала приходити рідше. В основному вона гостювала на свята. Можливо через те, що вона постійно намагалася чогось вчити мого сина, а він за словом в кишеню не ліз. Та й це зрозуміло, кому сподобається, що чужа людина починає повчати. Коли з’явилися онуки, то сваха також намагалася керувати, але й тут мій син дав їй відсіч. Вона сказала, що не допомагатиме, якщо її не слухають. Я намагалася їй пояснити, що я завжди поруч, тому про допомогу  може не хвилюватися. Дійсно, я щодня допомагала дітям й онукам. А сваха лише вітала зі святами. Проте мені здавалося, що вона добре ставиться до своєї доньки, навіть не було думок про те, що зможе так не справедливо вчинити.

Коли син мені це розповів, я дуже обурилася, адже це не справедливо. Я сподівалася, що невістка поговорить зі своєю мамою, й пояснить, що так негоже. Та Ірина не хотіла розбиратися з цією ситуацією, скільки я їй не говорила, вона навідріз відмовилася говорити на цю тему зі своєю мамою.

Та я не могла миритися з такою не справедливістю, то ж вирішила сама поговорити зі свахою. Від цього ж залежить майбутнє мого сина й моїх онуків. Тож я зателефонувала до свахи, щоб пояснити їй, який вона зробила не правильний вибір, але уявіть собі, вона сказала, що не збирається зі мною обговорювати своє рішення.

Та я не здавалася, й вирішила зустрітися з нею. То ж приїхала до неї додому. Те, що вона мені висловила в мене в голові не вкладається.

– Ви зі своїм сином на, що сподівалися? Мало того, що ви доньку проти мене налаштували, в її квартирі господарюєте, ще майно моє хотіли в мене забрати. Коли я хотіла бути ближчою до доньки з онуками, ви й ваш син зробили все, щоб розсварити мене з Іриною. Мені шкода доньки, але це її вибір, до того ж вона отримала квартиру від моєї мами. То ж тепер дайте мені спокій, зі своєю власністю я сама розберуся. Й маю надію, що моя Ірина колись зрозуміє, які ви люди. – сказала мені сваха, на порозі своєї квартири.

Після цього вона просто закрила перед моїм носом двері. Я довго не могла прийти до тями, адже це все не справедливо. Адже мій син, як будь-який чоловік, хотів бути головним у своїй сім’ї. А я просто живу біля них, тому й завжди у них під рукою, завжди допомагаю. Від таких несправедливих звинувачень мені образливо.

От тепер думаю, що робити. Адже мені жаль синову сім’ю, що залишилися без нічого, з двома дітьми. В то й час як сім’я невістчиної сестри все захопила собі, не маючи дітей.