ЖИТТЯЦІКАВО

Не сестра, а справжня зозуля. Діти їй і з роду не потрібні. Послав нам Бог Марину на свою голову.

Не сестра, а справжня зозуля. Діти їй і з роду не потрібні. Послав нам Бог Марину на свою голову.

Знаєте, як буває у родинах – завжди є хтось, у кого не складається. Такою людиною в нашій сім’ї була я.

Ні, я зовсім не скаржуся на долю чи на життя. Адже все наше життя – це ланцюжок взаємопов’язаних подій. І якраз тих подій, які ми самі і творимо.

Реклама

Ми жили з мамою і молодшою сестрою утрьох. Батько ще в ранньому дитинстві пішов від нас і ніколи не цікавився. От тільки Марина народилася – тата слід і простив.

Між нами з сестрою вісім років різниці. То ж я була їй і за маму, і за няньку. Наша мама постійно працювала та шукала різноманітні підробітки, лиш би нас прогодувати та одягнути.

То ж я займалася сестрою та домашньою роботою. Поміж тим багато читала та вивчала багато цікавого. У сьомому класі я вже чітко знала ким хочу бути. Всі мої мрії займала майбутня робота бухгалтером.

Вже за кілька років я і вступила на навчання, а ще за кілька знайшла свою першу роботу. Мені нічого не було цікаво, окрім розвитку та роботи. В той час, як всі мої друзі відпочивали та будували стосунки – я сиділа ночами і рахувала цифри.

Потім окрім основної роботи я взяла на обслуговування ще кілька підприємців. Так, я змогла не погано заробляти і допомагати мамі. Та й вік у неї був вже не той, щоб бігати з однієї роботи на іншу.

Так ми удвох і вивчили Марину. Пізніше вона вийшла заміж і народила двох дітей. Та з чоловіком життя у неї не склалося. Петро був домашній чоловік, а моя сестра завжди шукала пригод.

А у мене не склалося у стосунках. Точніше, я їх ніколи не шукала. А коли зрозуміла, що потрібно влаштовувати особисте життя – була не молодою. То ж так і живу далі з мамою.

А от Маринка взагалі обнагліла. Нічого святого не має. Вона своїх дітей і у Петра через суд забрала, і сама ними не цікавиться. Постійно нам з мамою привозить їх.

Я звичайно дуже люблю Юру та Юлю, але все ж таки. Я вже була нянькою для Марини. Чому ж я маю бавити і ростити ще її дітей? Мама наша вже не молода і не має того здоров’я, що колись.

От останнього разу я вже не змогла витерпіти і сказала Марині:
– Ти ніяка не мама, ти – справжня зозуля!

А у відповідь лиш почула, що у мене своїх дітей нема, то ж і говорити я нічого не можу. Образливо, дуже образливо від рідної сестри чути такі слова.

Я розумію, що вона молода жінка і хоче насалоджуватися життям. Та не можна ж так, власних дітей розлучити з рідним батьком і скинути їх на нас з мамою. Не можна.

Сама ж Марина поїхала відпочивати із новим залицяльником. А як повернулася, просто з розуму зійшла, бо діти їй написали, що були з татом. Вона ще з дверей почала кричати на мене, як це я так дозволила. А власних дітей навіть не обняла.

Юрчик і Юля стояли в куточку і дивилися на маму ображеними оченятами. Марина ж продовжувала.

Я й не помітила, як серед кімнати стояв мій директор. Він не розумів, що відбувається. Михайло Степанович саме привіз мені підписані документи для звітності і став вимушеним свідком ситуації.

Розбавили весь цей цирк Юля і Юра, які підбігли до мене, міцно мене обійняли і сказали:

– Ми не любимо тебе! Ти нам не мама! Ось наша мама, тьотя Галя нас любить, як рідних!

Я не знаю і просто не розумію, що відбулося в той момент, але після цього мій директор почав до мене ставитися зовсім інакше. У нас зав’язалися романтичні стосунки. Ми наче подивилися іншими очима один на одного.

Зараз кожні вихідні ми проводимо разом із моїми племінниками і його дочкою від першого шлюбу.

 

Реклама

Також цiкаво:

Close