Жінка не знала, куди себе подіти, бо її улюблена та єдина донечка після одруження почала її телефонувати всього лише один раз на тиждень і це враховуючи те, що раніше вона її телефонувала 3, або 4 рази на тиждень десь близько 20 вечора!
Вона знала, у який день донька зателефонує, тому завжди клала телефон поруч, щоб відразу відповісти на дзвінок. За кілька хвилин, або годину, до дзвінка, вона читала газету, чи в’язала, постійно поглядаючи на телефон.
Потім все почало руйнуватися і дівчина могла зателефонувати, або на кілька годин раніше, або на годину пізніше, виправдовуючи це тим, що не матиме можливості набрати її пізніше, бо йде з чоловіком у кіно, або пізніше, бо перевіряла у доньки домашні завдання і ще сотня схожих виправдань.
«Доцю, ти ж знаєш, як я кожен твій дзвінок чекаю, то давай ти спочатку мені зателефонуєш на кілька хвилин, а потім займатимешся своїми справами!».
Донька промурчить у відповідь щось, що постарається не розчаровувати маму, а через кілька днів все знову повториться з новими виправданнями.
Почалось все з того, що вона припинила дзвонити її перші два дні тижня, після суботи, у якій вони завжди стабільно ввечері розмовляли по пів години. Потім вона почала зменшувати час розмови в інші буденні дні.
Мама не могла зрозуміти такої поведінки доньки, тому вирішила для себе, що вона просто жорстока та безсердечна. Ви можете уявляти, як накрутить себе літня жінка на самоті? Скажу вам чесно, що це гірше будь-яких ваших думок. Після думок про жорстокість доньки, жінка почала думати, що вся справа у її віці, бо поки вона могла бігати, то була ще цікавою для доньки. Потім вона прийшла висновку, що донька взагалі її не любить й не любила.
Такими думками жінка почала викликати у себе параною, майже припинила нормально спати й постійно плакала та злилась, бо більше не могла контролювати свої емоції.
Щосуботи все повторювалось заново. Тільки донька запитає, як у мами справа, то та її відразу й відмовить: «Нікому не потрібна доживаю своє, не хвилюйся!». Донька намагається заперечити слова матері про її непотрібність, але та її навіть чути не хоче й своє постійно повторює.
Інколи наскільки жінка накручувала себе, що телефонувала доньці на роботу, говорила її різну гидоту, плакала, доньку доводила, а потім мусила лікаря викликати, бо тиск починав сильно скакати.
Й одного разу на допомогу заплаканій та нервовій жінці приїхала лікарка її ж віку. Так вони й розговорилися і почала матір свою історію розповідати про жорстоку та невдячну доньку, що навіть не телефонує, а лікарка її уважно вислухала й свою історію розповіла.
Вона як поїхала вчитися у медичний університет, то там і чоловіка свого зустріла та жити залишилася. Тоді мобільних не було, то доводилось листи надсилати. Інколи, як виходило, то сама приїжджала до самотньої мами, але зробити це було вкрай важко з її роботою та трьома дітьми. Вкінці наголосила на тому, що хоч і важко їм двом доводилось на відстані й не телефонували та все одно один одного любили.
Відколи любов почала вимірюватися у телефонних дзвінках?
