Мій чоловік Ігор працює інженером в одній крутій технологічній компанії. Зараз в нього доволі пристойна посада й широке коло оточення, ї їхні діти вчаться не в загальноосвітніх навчальних школах, а в спеціальному ліцеї, де вчать за особливими методиками, розробленими десь там в Європі.
Школа знаходиться на закритій території, куди навіть машина нормально не заїде. Обходити приходиться багато доріг, щоб хоч десь припаркуватись.
Я не знала, що трапилось і чому мене викликають до ліцею. Наче мій син не забіяка якийсь, трохи метушиться, як всі діти — та й все. Прибігла я до школи, а там через сина об’явили тривогу по всіх постах. Навіть міліцію встигли викликати. Бо у них протокол такий! Тут неабиякі діти вчаться, а діти депутатів, мерів і олігархів! Я перелякалась не на жарт, думала щось серйозне сталось. А виявляється, мій Сашко на перерві переліз через поруччя й наткнувся на банку з фарбою, яку принесли робочі, щоб закінчити ремонт конференц-залу. Він трохи замурзався, але охоронець, побачивши на камері це дійство вирішив, що то кров сочиться! Вчителі перелякались, а мій син став їм підігравати, бо думав, що то гру з ним ведуть. Спитала я директора: “І через те, що він замазав трохи свою форму, об’явили тривогу й викликали мене в школу? Для цього є змінна уніформа в ліцеї. Хіба ми грошей на неї не давали?”
У відповідь тиша. Мені все стало зрозуміло. Я порадилась з чоловіком, і ми вирішили віддати дитину у звичайну школу, а то у цих ліцеях тільки тисячі гривень тягнуть з нас, а натомість не можуть впоратись з елементарними ситуаціями. А гроші за уніформу так і не повернули, але вже й не треба. Уявляю, яких дітей ці вчителі виховають, якщо через якийсь дитячі пустощі, жах на всю школу накликають.
