Не захотів продати квартиру, і діти від нього відмовилися

Не міг Орест Петрович пробачити сину та невістці їхнє ставлення до його «гніздечка». Йому ця квартира дісталась ще від мами, тут він ріс від маленького хлопчика до змужнілого чоловіка. Потім тут він жив зі своєю дружиною та виховував сина, і тепер його ж кровиночка хоче вмовити батька позбутися його скарбу. Скарб, що переповнений приємними спогадами, який старий чоловік не може просто так відпустити.

Молода пара давно говорить про те, що їм потрібне краще житло, з новішим ремонтом, більшими вікнами та у кращому районі, але старенького і його «гніздечко» цілком задовольняє.

Кожен куточок мав свій спогад, навіть подряпина на стіні чи плямка на підлозі була для Ореста Петровича рідною. Саме ця стара квартира для нього пахла домом, і ніщо не могло цього замінити.

Син з невісткою давно натякали старому, що час щось змінювати, йти вперед, але він їх не розумів або не хотів розуміти, тоді вони почали вдаватися до різних маневрів.

Першою пробувала поговорити з дідусем невістка.

⁃ Ви ж розумієте, що дітям тут немає місця. Нам потрібне щось краще, просторіше, щоб було більше світла, й діти мали де гратися на дитячій площадці. Ця квартира давно не придатна для прожиття, їй не допоможе ніякий ремонт. Її просто потрібно продати та купити нову, кращу та просторішу!

⁃ Ну, припустимо, ми продамо цю квартиру, але ж хіба у нас тоді вистачить грошей купити щось новіше та краще? – намагався відстояти квартиру Орест Петрович.

⁃ Звісно, ви праві, ми не зможемо, але іншу частину грошей ми візьмемо у банку під іпотеку.

⁃ О, ні, не хочу я зв‘язуватися з кредитами!

⁃ За це не варто хвилюватися, тату! – промовив син — Я добре заробляю, та й підвищення не за горами, тому іпотеку ми швидко погасимо, проблем не виникне! – втрутився у розмову син, що до цього лише слухав.

⁃ Та до чого ці розмови, коли зовсім недавно ви брали у кредит холодильник, який змогли погасити лише з моєю допомогою?!

⁃ Тату, це було три роки тому. Наші доходи виросли, ми самі змінили своє ставлення до грошей. Тепер все буде інакше, але ти повинен будеш за нас поручитися, бо іпотеку так просто не дадуть.

⁃ Ох, тоді давайте все робити за моїми умовами. Квартиру ми купимо, але ремонт у ній за свої гроші робіть і житло ми запишемо на мене

⁃ Та скільки ж можна? – не могли витримати невістка — Записати житло на вас, а як я чи ми вам набриднемо, то що нам робити? Йти на вулицю з дітьми жити?

⁃ Не перегинай палицю, ніхто вас виганяти б не став. Та й на кого ж тоді квартиру записувати? На тебе?

⁃ На мене та вашого сина. Ми, між іншим, одружені вже не перший рік.

⁃ Не можу я більше цього слухати! — промовив син — Ми тебе зрозуміли, тату.

Молоде подружжя таки наважилось взяти квартиру в іпотеку, кого вони взяли поручителем невідомо, бо після цієї розмови вони не говорили з Орестом Петровичем. Так сильно на нього образилися, що навіть зі святами не вітають та на дзвінки не відповідають. Все більше старого гризуть сумніви, а чи правильно він вчинив? Можливо, якби він послухав молодих, то зараз би див поруч з ними й горя не знав, а так змушений проводити останні дні життя у повній самоті.